Юрій Великий: пародію з Кадировим врятувала борода, а з Лавровим - перука, зроблена з мого волосся

Юрій Великий, пародист, актор і автор студії "Квартал 95", фото - студія "Квартал 95"

Актор "Кварталу 95"  Юрій Великий поділився секретами перевтілення, розповів, як Лукашенко дав старт новому напрямку його роботи, і зізнався, хто чекає на нього вдома.

Один ніс на двох

 

– Юро, 3 лютого на каналі ТЕТ стартує другий сезон сатирично-патріотичної комедії "Бункер". Що цікавого підготували для глядачів?

 

– У нас з’явиться новий персонаж – власник ПВК "Вагнер" Пригожин. Він постійно спливає в новинах, тому ми не могли про нього не згадати. Загалом у новому сезоні будемо ще більше орієнтуватися на актуальні події на росії.

 

– У кого з "бункерних" персонажів важче перевтілюватися?

 

– Я почну з найлегшого – це Гіркін, бо роль епізодична, в нього найменше реплік у серіалі і грим нескладний. Швидко записую його – і готуюся до ролі бункерного карлика. Ось тут на перевтілення потрібно 1,5 години! Навіть трохи поспати на гримі встигаю! А потім йду в кадр, де мене можуть записувати протягом 10 годин! Остання знімальна зміна персонажа Путіна почалася о 17 годині і закінчилася майже о 5 ранку. Я був дуже виснажений, але матеріалу відзняли багато.

 

Зробити з мене солдата Ваню – теж нічого складного: досить тільки трохи підмазати лице, ніби він у багні валявся. Але Ваня – єдиний у серіалі персонаж, який знімається в основному десь на натурі. Я вже і в лісі бігав, і в новобудові, і на руїнах старої будівлі. Хоча навіть якщо зйомка павільйонна, вона досить непроста – мене закидають землею, якимось сміттям… Добре, коли все це записується з першого дубля! Бо коли ти стоїш рачки, весь у смітті, ще й говориш текст, а режисер командує: "Дуже добре! Давайте ще один дубль!" -- настрій трохи падає. Але куди подінешся – така робота!

 

– На які хитрощі йдуть гримери, щоб ви стали схожим на Путіна?

 

– Спочатку вони мені наклеюють ніс, потім тонують обличчя так, щоб візуально зменшилось підборіддя і змінилася форма щік. Далі вдягають перуку. Одного разу переплутали і Путіну приклеїли ніс Лукашенка! Добре, що вчасно на це звернули увагу і зробили перегрим. Але пізніше, передивляючись серії, я побачив, що в одній із них мій персонаж ходить не зі своїм носом і не схожий на себе…

 

До речі, дуже вдячний нашим гримерам за те, що хтось з них завжди залишається до кінця зйомок, щоб розгримирувати мене, інакше довелося б о 5 ранку їхати додому в образі. Уявляю, якби моє авто зупинила на дорозі поліція і побачила за кермом Путіна!

 

Пожмаканий і покоцаний Медведчук

 

– Жартувати – дуже серйозна справа. Але як зібрати себе до купи, коли щойно на очі потрапили свіжі фото палаючого дитсадка в Броварах? Було таке, що доводилось переносити зйомки, бо нічого не виходило?

 

– Звісно, жартувати під час війни, коли наші міста постійно атакують, складно. Але однак треба робити свою справу хоча б тому, що пародії здатні трохи відволікти людей від жаху, який їх оточує. Якщо мова йде про "Бункер", переносити зйомки неможливо ще з однієї причини – у цьому процесі задіяно багато служб, які важко зібрати разом: актори, оператори, гримери, освітлювачі, режисери. До того ж у студії, де знімаємо, є певний графік роботи.

 

– На своєму YouTube-каналі ви дуже оперативно реагуєте на події: вдень з’явилася новина про те, що ЗСУ звільнили Херсон, а увечері – пародія на Гіркіна, який розбирає цю ситуацію. Як вдається так швидко написти сценарій?  

 

– По-перше, такі приємні новини як звільнення Херсона дуже надихають. По-друге, для звільнення Херсону було багато передумов, ми всі чекали цього, і деякі жарти в мене були готові заздалегідь. Залишалося трохи дописати і оформити все в образі Гіркіна, який постійно ниє про те, що російське командування зганьбило себе. Сподіваюся, воно й надалі себе ганьбитиме, а ми будемо писати на цю тему влучні жарти  

 

– Ви кажете "ми". Скільки у вас співавторів?

 

– Взагалі в Студії "Квартал 95" дуже потужний авторський цех. Всі автори працюють над жартами для "Вечірнього Кварталу", для інших проектів студії, а останнім часом ще й допомагають мені з моїм YouTube-каналом. Але найбільше мені допомагають хлопці з моєї авторської групи -- Віталій і Юрій. Вони не тільки пишуть жарти, але й часто долучаються до зйомок.

 

– Не ображаються, що працюєте над однією справою, але слава дістається вам, а вони лишаються за кадром?

 

– Ні! Головне і для них, і для мене – розвиватися. Буває, написали якісь жарти, а вони не увійшли в "Вечірній Квартал", тому забираємо на YouTube. Трапляється й навпаки.  

 

– Загалом на зйомках пародій для вашого каналу працює велика команда?

 

– Щось я знімаю взагалі один, щось – утрьох, з авторами. Гримую себе сам або моя дівчина, бо інколи записую пародії вдома о другій годині ночі і викликати гримерів незручно. В мене є трохи косметики, пара вусів – для Лукашенка і Гіркіна, 11 перук. Якщо вуса потрібні ще для якогось персонажу, перевертаю їх догори ногами. (Сміється) До речі, сива перука у мене в одному екземплярі, але якщо по-різному зачісувати чи навіть вдягти задом наперед, можна відіграти в ній і Шойгу, і Абрамовича, і Гіркіна. Ще є перука, яку я десь побачив і довго думав, взяти чи ні. Вона була пожмакана, покоцана – словом, у дуже поганому стані. Зрештою вирішив, що згодиться. І згодилася – коли записував пародію на допит Медведчука.

 

Піца на мотузці

 

– Вам вдається копіювати не тільки голоси своїх персонажів – ви надзвичайно схожі на них зовні. Як досягти такого результату?

 

– Якщо говорити про пародії для мого каналу, на першому місці в мене текст. Жарти – ось найголовніше. Персонаж зовні не надто схожий на оригінал? Значить, компенсую це голосом чи мімікою. Наприклад, Кадирова довго не міг зробити, бо в мене не було бороди. А потім, дякуючи "Кварталу", вона з’явилася, і ми (теж разом з авторами Студії "Квартал 95") написали текст про те, як Кадиров отримав Орден стоматології. Пародію на Лаврова відкладав, бо не мав підходящої перуки. Зрештою сам її зробив – з власного волосся: підстриг себе, марлю змастив клеєм ПВА, зверху як попало накидав волосся і приладнав цю конструкцію на голову. Поки клей підсихав, марля набула потрібної форми. Далі лишалося обрізати все зайве, а з внутрішнього боку перуки прикріпити двосторонній скотч.

 

– Був якийсь реквізит чи костюми, з якими довелося поморочитись?

 

– Задля пародії на Лаврова, котрий відвідав Африку, довелося їхати в магазин за бубликами і краківською ковбасою, які начепив на себе, як намисто, і половинкою кавуна, яку вдягнув на голову – без м’якоті, звісно, її ми з хлопцями з’їли! Вдома я замісив тісто й спік половинку піци – щось подібне туземці вішали Лаврову на шию. Щоправда, мотузка, на якій трималася піца, відразу відірвалася, тому приладнали до випічки канцелярські біндери. Згадую, що з піцою на грудях я не міг навіть поворушитися, бо вона з мене злітала. Після чергового дубля один біндер не витримав, і мотузку пришили до піци нитками. Але її однак доводилось непомітно притримувати рукою. Загалом процес зйомок був дуже складний!

 

Активоване вугілля для Лукашенка

 

– Тексти вчите напам’ять чи користуєтесь суфлером?

 

– Зараз на допомогу приходить суфлер, бо знімаю багато – по 10-12 відео на місяць. Тримати в голові стільки текстів практично неможливо. А раніше все вчив напам’ять і витрачав на це дуже багато часу – намагаюся всі пародії знімати з одного дубля, без склеювання й монтажу, тому текст треба було знати ідеально.  

 

– Голосовий апарат витримує навантаження?

– Не завжди. Буває, записав тільки половину тексту, а голос вже сів. Тоді робиш паузу, п’єш теплу воду, кладеш під язик льодяник і продовжуєш працювати.

 

– Якщо мова йде про тих персонажів, яких граєте давно, легко входите в образ чи все ж потрібен час?

 

-- Я вже на стадії написання жартів входжу в образ і говорю голосом персонажа, тому складнощів не виникає. От над деякими новими героями доводиться попрацювати. Перш ніж записати ролик з Оскаром Кучерою і Дудем, тричі переглядав їхнє тригодинне інтерв’ю, виписував ключові фрази Кучери і запам’ятовував емоції і рухи Дудя.

 

– Найпершу пародію часів війни – на президента Білорусі – ви записували під час довгої комендантської години у бомбосховищі, де зібралося багато людей. Як це вийшло?

 

– Тоді постійно були обстріли в передмісті Києва, всі люди були налякані. Я зрозумів, що потрібно записати якесь смішне відео, щоб підняти українцям настрій. З собою в бомбосховищі в мене був тільки телефон, мікрофон і штатив для зйомки. Коли вирішив, що персонажем для пародії буде Лукашенко, текст написав хвилин за 40. Одяг -- сорочку, краватку і піджак – взяв у людей. Щетина в мене була своя, тому я її поголив, залишивши вуса. Проте вони були не досить виразними, тому хтось з оточуючих дав активоване вугілля, і вуса я домалював. Хлопець з тероборони запропонував для зйомки автомат. Проблема виникла з телефоном – президент Білорусі мав набрати Путіна, але всі знають, що мобілками він не користується. Де взяти стаціонарний апарат? Спитав у присутніх – думав, може в кого вдома є, то він швидко збігає за ним. Але всі подивилися на мене як на божевільного… Тоді я знайшов якусь залізяку, хтось дав два паперових стаканчика, ще  хтось – скотч. З усього цього я зліпив імітацію телефонної трубки. Коли сів з нею в кадр і всі навколо почали сміятися, зрозумів, що я на правильному шляху.

 

Тоді багато людей зібралося подивитися, як відбувається знімальний процес. Було відчуття, що це глядачі, які заплатили гроші й прийшли на мій концерт, тому не маю права їх розчарувати. Налаштувався і записав все з першого дубля. Почувши оплески і фразу "Дуже круто", заспокоївся і зрозумів, що відео можна викладати в соцмережі. Наступного дня ті, хто був у сховищі, почали ролик розповсюджувати – так вони дали старт новому напрямку моєї роботи.

 

Поролоновий торс і маячня про бойових комарів

 

– Ще в якихось не зовсім пристосованих для цього місцях доводилося знімати відео?

 

– Багато таких місць було. Пілотну серію "Бункера" – знімав під Києвом, в реальних окопах і бліндажах. В образі окупанта Вані, який втікав з Балаклеї, о 9 ранку бігав по парку – добре, що то був вихідний день, дощова погода, тому на вулиці було мало людей. На парковці знімав пародію на росіянку, що збирала гроші на тепловізор. Люди навколо нічого не розуміли і, мабуть, дуже хотіли цій "дівчині" дати по голові. (Сміється) Хоча дехто, поки я писав відео, примудрився зробити фото на моєму фоні.

 

– У "Вечірньому Кварталі" ви пародіюєте Президента. Він задоволений результатом?

 

– Ніколи в нього про це не запитував. По-перше, такої нагоди не було – після того, як Володимир Олександрович став президентом, ми перетиналися три рази на якихось заходах. По-друге, навіть незручно цим цікавитися. Але мені здається, в нього немає претензій.  Президент був на новорічному, останньому концерті "Вечірнього Кварталу" в мирний час, і бачив пародію на нього. Коли потім зайшов в гримерку, сказав, що концерт йому сподобався, а особливо номер, в якому він з дружиною буцім-то сидів у залі.

 

– Є персонажі, які вам так і не піддалися?  

 

– Вже й не пригадаю…

– Мої фаворити серед ваших образів – Лукашенко і Кадиров. А якими роботами ви задоволені найбільше?

– Такий персонаж, як Лукашенко, мені теж подобається. Добре вдається імітувати його голос – можу хоч вірші декламувати. Але найбільше задоволений тими образами, котрі робив і не очікував, що вийде настільки схоже. Скажімо, як зіграти Небензю, я просто не уявляв. Ну ок – в нього поголена голова, і я не надто кучерявий. Але ж він, на відміну від мене, досить огрядний чоловік! І тут згадав про поролоновий торс! Вдягнув його, зверху – свій піджак, і торс зрештою з нього просто випирав. Ще намалював собі зморшки на лобі і сів у кадрі видавати якусь маячню про бойових комарів.

 

Олександра Нєвзорова я пародіював один раз, але, здається, в мене непогано виходить  пускати очі під лоба.

 

"Добрий день! Еverybody!"

 

– Зробити пародію на якогось позитивного персонажа не плануєте? Скажімо, на Бориса Джонсона – дуже колоритний товариш.

 

– Згоден – Джонсон колоритний. І дуже мені імпонує. Якщо напишеться смішний текст, знайдеться відповідна перука й шапка з написом "Нумерація вагонів починається з голови поїзда", обов’язково запишу пародію. І починатися вона буде, звісно, з фрази: "Добрий день! Еverybody!"

 

– Взагалі пародіювати друзів не вважається "поганим тоном"? Подивиться близька людина на себе збоку, щось не сподобається – і все, стосунки зіпсовані… Траплялися у вас такі ситуації?

 

– У моїх друзів чудове почуття гумору, вони не ображаються. Але пародіював я їх, може, кілька разів.

 

– Де вас застала війна?

 

– Вдома, в ліжку. Мене розбудили телефонним дзвінком і повідомили, що нас бомблять. Зайшов у Телеграм – у групу авторів "Кварталу", і побачив, що з 4 ранку там вже близько 160 повідомлень. Було зрозуміло, що все серйозно. Сон моментально розвіявся, і я пішов збирати тривожну валізку. Що потрібно взяти, приблизно знав, бо продумав усе раніше. Не хотілося вірити, що воно знадобиться, але був до цього готовий. А от заправити машину не встиг. Ще й думав напередодні увечері залити повний бак, але уже поспішав додому – дуже хотілося спати. Тож 24 лютого довелося відстояти довжелезну чергу протягом двох годин. На цих 40 літрах пального катався майже півтора місяці.

 

– Тоді всі тікали зі столиці. У вас не було думки поїхати на батьківщину, в Одеську область?

 

– Зізнаюся, було трохи моторошно, коли в бомбосховище приходило все менше й менше людей. Хтось питав: "А де ж той? А ота сім’я?". "Так вони ще два дні тому поїхали", –відповідали йому. Міг і я виїхати. Одеса – не варіант, там було теж небезпечно. До того ж туди вже поїхала сестра з двома дітьми, тож мамі й без мене турбот вистачало. Друзі вивозили свої родини на Західну Україну і неодноразово пропонували місце в авто. Але я відмовився. Міркував так: де там жити? Що робити?  Чи будуть умови для зйомок? Така невизначеність мене не влаштовувала. Вирішив залишитись. Думаю, що буде, те й буде… І тішуся, що прийняв саме таке рішення, бо вже на десятий день війни ми з "Кварталом" — з Женею Кошовим, з Сашею Пікаловим – почали їздити з виступами до військових, щоб додати нашим захисникам трохи позитиву і підняти бойовий дух. Виступали у військових частинах, госпіталях, бомбосховищах, на станціях метро, на полігонах. Нерідко виїжджали на позиції близько до передової чи до кордону, щоб підтримати військовослужбовців, які не можуть покидати свої пости… Почали їздити з Київської області, а потім по всій Україні: Дніпро, Миколаїв, Одеса, Запоріжжя, Харків, Кривий Ріг, Чернігів, Херсон… До речі, перший концерт на центральній площі Херсону після деокупації міста, 18 листопада, дали саме наші хлопці – Саша Пікалов, автор та виконавець пісень Андрій Головань і музикант Діма Шуров.

 

Такі концерти – не тільки виступи з номерами чи з пародіями, але й спілкування з військовими. Тому що концерт може тривати дві години, а потім ще годину-півтори ми просто спілкуємося і фотографуємося з хлопцями і дівчатами.

 

Стейк замість заспокійливого

 

– "Квартал" дав для військових вже близько 200 концертів. Які найбільше запам’яталися?

 

– Усі! Нас скрізь дуже зворушливо зустрічали.

 

– У людей, які щодня ризикують життям, важче викликати сміх, ніж у звичайних глядачів?

 

– Ці хлопці дуже суворі – вони бачили смерть. Але гумор для них – віддушина, яка дозволяє трохи відволіктися від буденних справ, тож на жарти реагують, як і всі. Після концерту вони підходять, дякують, чи просять зробити спільне селфі або щось сказити голосом того чи іншого персонажу. І розповідають, що навіть в окопах переглядають наші гумористичні номери з концертів та мої пародії.

 

– Можете пригадати ситуацію, коли за останній рік вам було ну дуууууже страшно?

 

– На початку війни дуже страшно було під час кожної повітряної тривоги. Здавалося, що через 30 секунд щось обов’язкого прилетить саме туди, де знаходишся ти. Якось під час тривоги вирішив спуститися в бомбосховище. Вийшов з під’їзду, і тут десь зовсім поряд – наче у нас у дворі – щось як бахне! Звук був такий гучний і потужний, наче це приліт. І я не вигадав нічого кращого, аніж забігти знову в під’їзд. А там суцільне скло: стіни, стеля, двері… Стою й думаю: ще один приліт, і всі ці уламки скла посипляться на мене, все-таки у сховищі безпечніше. Пізніше виявилося, що то був не приліт, а робота нашої ППО, від якої йшло відлуння.

 

– Під час війни відрадою стають навіть якісь абсолютно банальні речі, на які раніше не звертали уваги. Що вам допомагає тримати психологічний баланс?

 

– Все, що дає позитив: гарні новини, фільм, книга, приготування їжі. До речі, готувати дуже люблю. Пам’ятаю, місяців за півтора після початку війни дістав свій гриль і зробив стейк з яловичини, який лежав у морозильній камері ще з мирних часів. Насолодився смаком і знов поїхав у справах.

 

– Самотнім людям важче переживати те, що відбувається зараз в країні. На вас зараз вдома хтось чекає?

– Кохана дівчина. Їй доводиться миритися з моїми нічними зйомками: частенько, коли весь будинок спить, я записую відео. Але вона все розуміє. Сподіваюся, на наші відносини моя робота не вплине.

 

– Ви були одружені, маєте доньку. Але у вашому Instagram немає жодного її фото. Це ваша принципова позиція?

– Я висміюю наших ворогів і маю якось контролювати те, що відбувається в моєму житті, аби не наражати на небезпеку рідних і близьких людей. Тож поки війна не закінчиться, ніяких фото в соцмережах!

Читайте Comments.ua в Google News