Журналістика воєнної України: гонитва за сенсаційністю, інтерв’ю під обстрілами та недовіра до медіа

фото тематичне, з відкритих джерел

Журналістів часто називають представниками четвертої гілки влади, адже всі вони, не маючи реального впливу на суспільство, здатні ним керувати – його страхами, думками, переживаннями та позицією. Це непогано лише за тієї умови, коли ЗМІ подає виключно об’єктивну та правдиву інформацію, але це, на жаль, не завжди так. Активне розповсюдження так званих "фейків" стало невід’ємною частиною роботи деяких медіа, які в такий спосіб привертають увагу багатьох читачів, працюючи не на якість, а на кількість. З початком російського вторгнення вітчизняна журналістика розділилася на два фронти. Одні беруть інтерв’ю під звуки сирен, годинами працюють над одним матеріалом, а інколи й ризикують життям, роблячи різноманітні репортажі в прифронтових регіонах. Другі, користуючись ситуацією в країні, розповсюджують неправдиву інформацію задля збільшення кількості читачів, щоб виключно заробити якомога більше грошей. Що робити, аби підвищити авторитетність професії журналіста та як розпізнавати брехню в ЗМІ? Знайти відповіді на ці питання виданню "Коментарі" погодилися допомогти експерти – відома столична журналістка Ірина Андрейців та кандидатка наук із соціальних комунікацій Галина Микитів.

"Початок повномасштабного вторгнення зніс усі напрацювання, все полетіло шкереберть"

Війна, яка в одну мить зруйнувала життя мільйонів українців, вплинула на усі сфери діяльності без виключення, на журналістику особливо. Російське вторгнення наділило представників "четвертої влади" особливим статусом, адже саме медіа зараз відіграють важливу роль у боротьбі з російською пропагандою, вони ведуть власну війну. Ірині Андрейців, шеф-редакторці напряму тематичних медіа в "АБО – агенції розвитку медіа", наприклад, довелося "розриватися" між виконанням ролі матері та дружини і роботою, продовжуючи якісно та сумлінно працювати.

"Я вийшла з декрету, коли доньці було два місяці, в грудні 2021 року. У нас не було великої фінансової подушки, щоб я могла залишитися з дитиною довше. Тому працювати і до 24 лютого було складно, а після – стало пекельно важко. Ми обоє з чоловіком журналісти, працювали, чергуючись: робота/дитина. Я була редакторкою, очолювала підсайт про лайфстайл. До воєнного вторгнення було легше бути на зв’язку з командою, в спокійнішому темпі давати завдання, формувати індивідуальний графік, аби і мамою бути, і роботу виконувати якісно. Початок повномасштабного вторгнення зніс усі напрацювання, все полетіло шкереберть", — розповідає журналістка.

"Довелося скоротити команду. Було нестерпно боляче обирати, кого звільнити"

Пані Ірина розповідає, що коли Росія почала бомбардувати Київ, вона з чоловіком та дитиною вирішила поїхати на Західну Україну, в більш безпечніше місце, до батьків.

"Ми 18-ть годин їхали з 4-місячною дитиною в легковому авто у більш безпечне місце, на захід до батьків. Через цей стрес вона відкотилася в навичках, постійно потребує мами. Паралельно з цим мене терміново і постійно потребували як керівника підрозділу, журналісти якого через війну працюють ненормований робочий день, а інколи й ніч. І в чоловіка на роботі аналогічна ситуація. Через декілька тижнів шок і стрес трансформувалися в те, що треба повертатися до хоча б подоби нормального графіку, тоді стало легше і важче водночас.  Довелося скоротити команду через фінансову ситуацію. Було нестерпно боляче обирати, кого звільнити, а кого залишити, тим більше у таких лихий для усіх час", — ділиться наболілим редакторка.

Журналістка підкреслює, що війна в Україні сильно вплинула й на саму комунікацію з експертами. Так, до прикладу, спікерам стало набагато простіше ігнорувати запити журналістів, часом, звісно ж, це було виправдано, а часом, додає пані Ірина, вони просто прикривалися війною.

"Стало важче спілкуватися з героями журналістських історій, бо зникав зв’язок, деякі з них були під обстрілами, в підвалах, в дорозі чи окупації. До того ж, була атмосфера страху і недовіри до медіа, як до потенційної загрози. Наприклад, користувачі соціальних мереж часто звинувачували нас, що ми хочемо відкрити таємну інформацію, яка насправді публічна та безпечна, думали, що ми ворожі розвідники в онлайні і тому подібне", — розповідає журналістка.

"Я стараюсь бути оптимісткою, та тут не виходить"

За словами пані Ірини, боротьба українських журналістів з російською пропагандою нагадує їй боротьбу з вітряками, бо ж навіть при умові, що медійники будуть якісно та об’єктивно доносити до читача інформацію, вони не в стані вирішити проблему брехні та "фейків" без інших інструментів.

"Якби сильно вітчизняні ЗМІ не чинили опір пропаганді, проблеми це не вирішить без удосконалення нормативно-правової бази і участі правоохоронних органів. Тут ще варто згадати і про необхідність в максимальному розвитку критичного мислення, це стосується як українців, так і читачів з-за кордону", — наголошує експертка.

Крім того, додає редакторка, аби якісну журналістику цінували, слід із садочка розвивати в дітях критичне мислення, прищеплювати їм інформаційну гігієну. На її думку, допоки цього не станеться, представники сучасних українських ЗМІ приречені тонути у "фейках" і маніпуляціях. 

"Ходила з дитиною в ергорюкзаку по місту, шукала горби, щоб хоча б надіслати чи отримати повідомлення"

Постійні і непередбачувані відключення світла являють собою хіба не найбільшу перепону в роботі журналістів, адже одна з найважливіших завдань медійника – завжди бути на зв’язку та вміння швидко опрацьовувати актуальну інформацію. Пані Ірина каже, що відсутність електроенергії дійсно вдалася в знаки, адже часами доводилося бігати по місту в пошуках мережі, а це забирало і сили, і дорогоцінний час.

"В прямому сенсі ходила з дитиною в ергорюкзаку по місту, шукала горби та інші точки, щоб хоча б надіслати чи отримати повідомлення, бігала з собакою до лісу, стрибала вгору, ловила сигнал. Зі спікерами з режиму спокійних онлайн-розмов переходили на листування та аудіоповідомлення, бо світла не було то в мене, то в них. Згодом ми знайшли провайдера, який надає доступ до інтернету на протязі ще 2-3 годин після відключення світла. З січня нарешті маємо більше зв’язку, хоч і довелося деякий час чекати своєї черги. Також довелося купити в розстрочку ноутбук з сильною батареєю, яка тримає 10 годин без підзарядки. Завдяки цьому нам вдається повноцінно працювати. Але як буде далі — не знаємо", — додає медійниця. 

"В 2022 році набрали більше вступників, ніж в попередні роки"

Вторгнення російської орди в Україну сильно вплинуло не тільки на роботу практикуючих журналістів, а й на життя тих, хто тільки планує працювати в медіа – студентів. Про виклики та проблеми, з якими довелося зустрітися викладачам та їх вихованцям, розповіла наша наступна експертка – Галина Микитів, кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри видавничої справи та редагування факультету журналістики Запорізького національного університету.

"Попри повномасштабне вторгнення РФ на територію України, не тільки факультет журналістики Запорізького національного університету, а й усі структури університету, із 28 березня 2022 року продовжили повноцінно працювати, освітній процес відновили в режимі онлайн. Вважаю, що цим ми продемонстрували тодішнім майбутнім вступникам, що в Запорізькому національному університеті вони будуть мати можливість здобути якісну вищу освіту. І вступна кампанія 2022 року це підтвердила, оскільки загалом у ЗНУ ми набрали більше вступників, ніж у попередні роки. На сьогодні жоден студент факультету журналістики не відрахований через неможливість навчатись, хоча не всі залишились у місті. Попри те, що приблизно шоста частина студентів денної форми навчання виїхала за кордон (Польща, Словаччина, Німеччина, Австралія, Нідерланди), 11 здобувачів освіти проживають на тимчасово окупованих територіях, ще 3 служать у лавах ЗСУ", — підкреслює викладачка, додаючи, що не дивлячись на виклики, університет продовжує жити.

"Повітряні тривоги та відключення світла спричиняють призупинення навчальних занять"

Пані Галина каже, що наслідки ворожих обстрілів, звісно ж, даються в знаки – систематичні тривоги унеможливлюють стабільне та безперебійне проведення занять. В університеті, однак, знайшли вихід із ситуації.

"На сьогодні повітряні тривоги та відключення світла спричиняють призупинення навчальних занять, які відпрацьовуються в інший зручний час. Також в університеті реалізовується асинхронне навчання: викладачі створюють відеоконтент із поясненням лекційного чи практичного матеріалу і розміщують у "Moodle ЗНУ" або розповсюджують через месенджери чи електронну пошту студентів. Ми вдячні вихованцям, які з розумінням ставляться до різних викликів сьогодення, і сумлінно освоюють програмний навчальний матеріал, беруть участь у науковій та громадській діяльності, особливо активно займаються волонтерством", — розповідає доцентка кафедри видавничої справи та редагування ЗНУ.

"У гонитві за оперативністю та сенсаційністю дещо дискредитується професія журналіста"

Пані Галина, як і наша попередня експертка погоджується, що рівень медійної грамотності серед українців залишає бажати кращого. Це викладачка пов’язує з так званою гонитвою за оперативністю та сенсаційністю, через що професія журналіста дещо дискредитується.

"Станом на сьогодні можемо простежити значне збільшення різних електронних ресурсів, які стереотипно сприймаються як ЗМІ, хоча не є такими. Різні "пабліки" не завжди перевіряють інформацію перед її оприлюдненням, чим і спричиняють ознайомлення з не завжди достовірними новинами. Однак варто відзначити, що наразі багато уваги приділяється медійній грамотності, що є позитивною практикою у виявленні фейкової інформації та запобіганні в її сприйнятті. Постійно збільшується кількість тренерів із медіаграмотності, які навчають як дітей, так і дорослих виявляти фейки та не піддаватись маніпуляціям. Вважаю, що і якісна журналістська освіта допоможе запобігти таким негативним явищам", — підсумовує пані Галина.

Враховуючи вищесказане, можна говорити про неймовірну жагу української журналістики до життя, до постійного розвитку та самовдосконалення. Попри це, самовідданість та професіоналізм медійників не завжди справедливо оцінюється, і як зазначили експерти, провиною усьому – низький рівень інформаційної грамотності. Залишається сподіватися, що старання з боку викладачів ВНЗ, розуміння з боку законодавців та амбіції вітчизняних журналістів зроблять свою справу, внаслідок чого український медійний простір вийде на новий етап еволюції, ставши більш незалежним, більш прозорим та більш європейським.

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України

Читайте Comments.ua в Google News