Зйомки при свічках, фільм «Генделик» та збір коштів для ЗСУ: Людмила Загорська про життя під звуки вибухів

Людмила Загорська, з відкритих джерел

Військове вторгнення Росії зламало життя чималої кількості українців, деякі з яких так і не зможуть оговтатися від втрати близьких людей чи нажитого роками майна, навіть з плином років. Так чи інакше, пристосовуватися до реалій сучасної України зараз вимушений кожен, не зважаючи на вік, стать та соціальний статус. Відома українська акторка Людмила Загорська в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Коментарі" розповіла, що не дивлячись на купу ризиків, щоденних викликів та відсутність роботи, навіть й не думала про від’їзд з України, говорить, що попри усі жахи та труднощі буде жити з родиною на рідний землі, триматися та надіятися на ЗСУ.

"Професія є, а роботи немає"

Тема війни та її впливу на життя українців стала чи не головною у розмові з акторкою. Пані Людмила каже, що російське вторгнення та постійні бомбардування, звісно ж, сильно вдарили і по її родині.

"Якщо говорити про акторську діяльність, то вплив війни такий, що ми залишилися фактично без професії. Вірніше, вона є, а ось роботи немає. Що стосується всього іншого, то зараз живемо на гроші, які колись відкладали на "чорний день", сподіваючись що він не наступить, але ці дні прийшли. З України ми не від’їжджали, такого навіть в думках не було. Це принципова позиція. Я не дозволю тій клятій країні-вбивці позбавити мене права жити на своїй рідній землі, у своєму домі", — підкреслює акторка театру і кіно.

"Забрала маму до себе, разом легше грітися"

Пані Людмила каже, що російське вторгнення ніяких корективів у її відносини з чоловіком не принесло, він (ред. – режисер Тарас Дударь) надалі продовжує залишатися для неї найбільшою і, чи не єдиною, підтримкою та опорою.

"Відносини в сім’ї ніяк не змінилися. Ми з чоловіком як були найближчими людьми, так ними і залишилися. Та тлі цих лихих часів довелося забрати до себе жити мою маму, їй 80 років. Також час від часу з нами мешкає мати чоловіка, разом легше грітися", — додає пані Людмила.

"Під час ракетної атаки та при свічках": зйомки скетчу "Раша та медведі"

З початку повномасштабного вторгнення, каже акторка, підтримувала волонтерські ініціативи, як могла. Пані Людмила додає, що має дуже багато знайомих та друзів на фронті, тому, як правило, саме їм допомагала збирати гроші на купівлю необхідного спорядження, автомобілів та тепловізорів.

"Я маю немало підписників у соціальних мережах, дякуючи цьому вдавалося збирати необхідні грошові суми. Фізично не можу робити більше. У моїх близьких серйозні проблеми зі здоров’ям, тому увесь час повинна бути поруч, вже освоїла волею долі професію медичної сестри", — розповідає акторка.

Героїня матеріалу також додає, що якось взяла участь у благодійному проекті "Бандерівського смузі". Тоді пані Людмила безкоштовно погодилася знятися у декількох скетчах "Раша та медведі".

"Замість декількох роликів, вдалося зняти тільки один. Під час зйомок, до речі, саме розпочався один з наймасштабніших ракетних обстрілів Києва. Тоді знімали при свічках. Такі проекти теж мають бути, для підтримки бойового духу наших земляків", — підкреслює виконавиця головної ролі одного з перших україномовних серіалів "Тільки кохання".

"Якщо не нам підіймати українську культуру та мову,  то тоді — кому?"

Акторка розповідає, що народилася та виросла в україномовній сім’ї, навчалася у такій же школі, тому для неї розмовляти українською – це нормально і правильно. Пані Людмила каже, що дуже радіє за колег, які намагаються переходити на українську. Додає, що старання її знайомих акторів дуже помітні, результати її часами вражають.

"Якщо не нам підіймати українську культуру та мову,  то тоді — кому? Що стосується мене — я сама з україномовної сім”ї, і все своє життя (більше 20-ти років) працюю в українському театрі, українською мовою. Це у кіно та серіалах доводилось працювати російською, бо саме такі фільми переважно і знімали. Там не доводилось обирати. Дуже рада була коли пощастило попрацювати в кількох україномовних проектах: “Тільки кохання”, “Прислуга” і особливо “Століття Якова” за романом Володимира Лиса. Роль панянки Зосі вважаю для себе подарунком", — наголошує акторка.

Під час розмови пані Людмила зізналася, що завжди мріяла знятися в україномовному фільмі чи серіалі.

"Коли, нарешті, це сталося (ред. – зйомки україномовного фільму) — почалася пандемія, а потім війна. Наш фільм “Генделик” чотири рази мав вийти на великі екрани кінотеатрів і всі чотири рази довгоочікувана прем’єра переносилась на невизначений час. Зараз, не зважаючи на війну, фільм знову планують випустити в прокат по Україні на початку лютого, але не знаю, чи в такий лихий час буде у когось настрій і натхнення, аби ходити до кінотеатрів", — зазначила жінка.

"Сьогодні ракета в дім не прилетіла — вже непогано"

Говорячи про сучасний світ кіно, пані Людмила підкреслила, що сьогодні головною задачею досвідчених акторів може стати передача знань, досвіду та умінь молоді – тим, хто буде підіймати та розвивати український театр і кіно після війни, після перемоги.

"Чесно кажучи, живу одним днем. Сьогодні ракета в дім не прилетіла — вже непогано. Звісно, не втрачаю надії, що доживу до того часу, коли в моїй любій Україні настане мир і знову буде зніматися кіно, можливо, і я там ще знадоблюсь", — підсумувала акторка.

Тут залишається тільки доєднатися до слів пані Людмили, разом з нею усім серцем вірити, що вже дуже скоро над Україною заспівають птахи миру, кожна мати дочекається сина, а в усіх оселях поселиться любов, затишок та порозуміння.

Нагадаємо, раніше про своє життя у сучасних реаліях виданню "Коментарі" розповідав телеведучий Григорій Решетник.

Спілкувався Віталій РОЗКАРЯКА,

"Коментарі"

Читайте Comments.ua в Google News