Зйомки у польському кіно, допомога ЗСУ та смерть Руслани Писанки: ексклюзивне інтерв’ю з Ольгою Сумською

Ольга Сумська, Народна артистка України

Початок повномасштабного російського вторгнення змінив життя кожного українця без виключення. Війна, яка зруйнувала десятки міст, сотні сіл та мільйони людських життів, внесла власні корективи й в долю вітчизняного шоу-бізнесу. Видання "Коментарі" вже не вперше пише про те, як змінилося життя українських зірок на тлі кривавих жахіть путінського режиму. До прикладу, Народна артистка України, відома акторка та телеведуча Ольга Сумська на власному прикладі відчула всю розпач, безвихідь та біль, які війна принесла чи не в кожну оселю та родину. Під час відвертої розмови знаменитість розповіла про смерть мами, серце якої не витримало звістки про російське вторгнення, виставу, присвячену пам'яті Руслани Писанки та "співочі" родинні виїзди до військових, які вже майже рік так відважно боронять незалежність та недоторканість рідної України.

"Мамо, почалася війна. Київ бомблять! Де ти?"

Пані Ольга розповідає, що за добу до повномасштабного російського вторгнення їй наснився сон, в якому вона побачила два страшних та чорних смерчі, що насувалися на Україну. Вже незабаром акторку шокувала звістка про початок бомбардування українських міст, у тому числі Дніпра, де на той момент перебувала телеведуча.

"23 лютого ми з колегами відіграли виставу у Києві і одразу поїхали на вокзал, Віталій (ред. – чоловік Сумської) посадив мене у потяг "Київ-Дніпро". Гастролі повинні були починатися з Дніпра, потім ми мали їхати до Сєвєродонецьку, Костянтинівки, Бахмуту та Покровську. Гастрольний тур по містах Донбаса, який завжди проходив на "ура", завжди зустрічав нас аншлагами, але цього разу не судилося. Рано вранці 24 лютого, під’їжджаючи до Дніпра, провідниця вагону почала гучно стукати і кричати всім пасажирам, аби вони прокидались, бо місто почали бомбити. Я глянула на свій телефон, а там купа пропущених від доньки та чоловіка. Передзвонивши, одразу почула стривожений голос Ані (ред. – доньки): "Мамо, почалася війна, Київ бомблять, де ти?". Так почалося моє життя у вже воєнній Україні", — каже акторка.

Вийшовши з потягу, додає Сумська, у неї було всього 4 хвилини, щоб перескочити з нічного потягу на "ІнтерСіті" до Києва.

"Дякувати Богу, я встигла. Їхала додому і весь час думала про початок наступу російських військ. Було дуже важко сконцентруватися та усвідомити, що це правда", — підкреслила акторка.

Смерть мами на третій день війни: поховання під звуки сирен

Коли пані Ольга повернулася до Києва, була приголомшена – у його середмісті, прямісінько в центрі столиці йшли вуличні бої, за якими її родина спостерігала з вікна. Акторка каже, що в ті хвилини дуже переживала за свою маму, яка мешкала у зовсім іншому районі столиці. Відчуття безпорадності не покидало телеведучу, адже в неї не було можливості допомогти рідній людині, забрати до себе, чи хоча б передати елементарні продукти харчування.

"Я розповідала мамі по телефону, що почалася війна, що путінська орда вже зайшла до її рідного села Катюжанка. Мама не могла оговтатися від шоку, тільки тихо і приголомшливо відповідала: "Боже, Боже, як?". Вона просто не могла в це повірити. 27 лютого мами не стало", — розповідає Сумська.

Тоді виявилося, додає пані Ольга, що поховати маму в час, коли звідусіль звучить сирена та постріли, неймовірно складно. За словами акторки, на початку війни по Києву можна було пересуватися тільки за наявності спеціальної перепустки, яку їй змогли видати у морзі. Однак, підкреслює телеведуча, в той час ритуальні служби не працювали, померлі кияни лежали просто неба на балконах, забрати тіло мами з її квартири було нереально.

"Я термінового розмістила пост у Фейсбуці, просила допомоги. Одразу відгукнулись працівники моргу на Оранжерейній, які добре знають нашу акторську родину. Я все життя буду дякувати їм за ту неоціненну допомогу, яку вони надали: оформлення всіх необхідних медичних і юридичних документів, катафалк, послуги священника і багато чого іншого. Ховали мамочку 1 березня під завивання сирен і прильоти ракет. Буквально через 5 хвилин, як ми від‘їхали від моргу, ми почули і відчули страшний вибух. Згодом виявилося, що це була балістична ракета, яка поцілила на Мельникова. Бог врятував. У морзі в ту мить вилетіли всі вікна. У тому самому морзі, з якого ми забрали маму за декілька хвилин до вибуху. Страшно уявити, що могло статися", — розповідає народна улюблениця.

"Люди з Ірпеня писали, що сидять у підвалі з мертвими людьми"

Акторка розповідає, що з перших днів війни її соціальні мережі буквально розривалися від повідомлень людей, що потребують допомоги.

"Сьогодні ми всі волонтери. Це найважливіша місія для кожного з нас. Починаючи з самого першого дня війни, я намагалась відслідковувати кожне повідомлення від постраждалих українців, вони писали з усіх міст, околиць та сіл, які були окуповані путінською ордою. Пам’ятаю, як одним березневим днем мені прийшло повідомлення, це були люди з Ірпеня, вони просили допомоги. Розповіли, що сидять у підвалі з пораненими і навіть померлими людьми. Я одразу з’єднала їх з відомим волонтером Костянтином Гудаускасом, який героїчно тоді вивозив людей з охвачених вогнем Бучі, Ірпеня та Ворзеля, він врятував сотні людей з під обстрілів, ризикуючи власним життям. А якби я не прочитала те повідомлення, як би склалася їх доля? І таких випадків було багато. Тому навіть в інформаційному просторі ми маємо бути дуже активними і уважними", — розповідає Сумська.

Народна артистка зізнається, що часами її серце завмирало, читаючи повідомлення від людей з Маріуполя, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Київщини. Люди писали, каже телеведуча, як російські військові катували людей, знущалися над чоловіками та ґвалтували жінок, всі просили про допомогу.

"Нещасні розшукували своїх родичів, які зникли безвісті, був загублений зв'язок з цілими сім’ями. Вони хотіли вирватись з пастки окупантів, але елементарно не було на чому виїхати. Уявіть, більше сотні тисяч загиблих у Маріуполі за місяць. Це страшна трагедія, яка стоїть перед очима щодня. Квітучий, неймовірний Маріуполь, в якому ми були щороку зі своїми виставами. Інколи грали в драмтеатрі двічі на день, люди чекали нас і дуже тепло зустрічали. Я зберігаю всі подарунки від маріупольців. Тепер замість радості та звуку оплесків, моє серце переповнюють сльози, біль та розпач. Немає Маріуполя, Сєверодонецьку, Покровську і ще багатьох міст Донбасу, які ми щороку відвідували з гастролями", — додає пані Ольга.

"Доєдналася до команди, яка ініціювала створення потужного реабілітаційного центру для військових"

Телеведуча каже, що сьогодні разом з чоловіком намагається бути максимально корисною для спільноти та українських захисників. Так, до прикладу, як і багато її колег акторка доєдналася до різноманітних благодійних фондів, збирає донати для ЗСУ, розвозить гуманітарну допомогу та відвідує у лікарнях поранених солдат.

"Сьогодні я маю честь бути амбасадором багатьох благодійних фондів. Крім усього іншого, ми відвідуємо шпиталі, спілкуємося з пораненими військовими, яким зараз найважче. Власне кажучи, саме підтримка поранених хлопців та дівчат на сьогоднішній день є найголовнішою задачею для всіх нас. Ця допомога полягає у створенні умов для реабілітації наших захисників після важких поранень, військових, які втратили кінцівки. Хто про них подбає в майбутньому? Як відновити життя і вселити віру в себе нашим героям, які ризикували власним життям, захищаючи рідну країну? Потрібні центри реабілітації. Я приєдналась до команди одного з фондів, який ініціював створення потужного реабілітаційного центру-хабу "Захисник". Саме там наші воїни зможуть отримати не тільки медичну допомогу, а і соціалізуватися, опанувати нові професії та у прискореному темпі повернутися до нормального життя", — підкреслила акторка.

Телеведуча зізнається, що її часто запрошують особисто зустрітися з пораненими військовими, просто поговорити з ними, заспівати для них, зробити пам’ятні фото. За словами пані Ольги подібні зустрічі спіткали її за різних умов, і в лікарняних палатах, і на сцені, і в бліндажі і навіть у відкритому полі на морозі. Знаменитість називає хвилини, проведені поряд із захисниками справжнім щастям, можливістю поспілкуватися з людьми, які вже зараз своєї відвагою та сміливістю пишуть українську історію.

"Під час імпровізованих концертів для наших воїнів зустрічаємо своїх колег, які доєдналися до лав ЗСУ. Вклоняємося кожному з них. Пам‘ятаю, як нашого актора Пашу Лі запросили вести ранкову програму на каналі "Дом". Ми знімались з Пашою разом свого часу у фільмі "Тіні незабутих предків" Любомира Левицького, ще тоді я для себе відмітила його талант і гарну поставу, була впевнена, що цей молодий актор має велике майбутнє. Він мені написав за тиждень до початку війни, сказав, що якнайшвидше хотів би зустрітися в ранковій студії. Я дуже раділа за нього, адже він так органічно виглядав у ролі телеведучого. Що сказати? Коли дізнались про загибель Паші в Ірпені, ми були шоковані. Він добровільно пішов захищати Україну. Паша назавжди залишиться символом незламності, боротьби та свободи нашої держави", — зауважила Сумська.

"Ми мріяли зіграти разом": про смерть колеги та подруги Руслани Писанки

Народна артистка розповідає, що війна суттєво вплинула і на її професію. До прикладу, перші півроку після російського вторгнення, додає акторка, вона сиділа без роботи – жодних пропозицій та ролей, зйомки кіно та діяльність театрів була паралізована.

"Робота з’явилася лише восени минулого року, ми почали гастролювати з виставами. За останні три місяці відбулися одразу декілька прем’єр: вистава "Повернення блудного батька", "Дорослі забави" і "За двома зайцями", де я зіграла тітку Секлиту. Ми вирішили, що легендарна вистава має жити в пам’ять про нашу неповторну Руслану Писанку, в якій вона так колоритно грала Проню. Ми мріяли разом зіграти в дуеті, але видно не судилося. Я з Русею об‘їздила всю Україну з виставою "Декамерон". Є ще і наше українське кіно від режисера Андрія Бенкендорфа "Декілька історій про кохання" за твором Бокаччо, в якому ми також разом грали. Не вистачає нам Руслани. Вона була і залишається назавжди символом України, вона уособлювала її силу, мудрість та обдарованість. Чомусь думаю про те, якби вона не поїхала лікуватися за кордон, усе б склалося інакше. Одним словом, суцільний біль", — ділиться пані Ольга з виданням "Коментарі".

"Нашу родину багато чого цікавого пов’язує з Польщею"

В розмові з акторкою мова зайшла і про Польщу – країну, яка одна з найперших простягнула руку помочі Україні, продовжує активно допомагати та підтримувати її у боротьбі з російськими загарбниками. Виявилося, що пані Ольгу пов’язує з сусідньою країною багатовікова історія, адже її пращури по маминій лінії – поляки.

"Ми маємо дякувати полякам за ту підтримку і колосальну допомогу українцям. Коли їздила за кордон з благодійними концертами, я була вражена тим, з якою теплотою і увагою зустрічали біженців: розгорнуті пункти допомоги з гарячою їжею, медикаментами, чергові лікарі, ветеринари, кадрові спеціалісти та психологи. Керівництво Польщі дбайливо поставилось до нагальних проблем переселенців. Яка країна в світі ще може зрівнятися за рівнем наданої допомоги? Ми всі мусимо уклінно дякувати нашим сусідам за надану підтримку та прихисток. З Польщею, до речі, мою родину єднає багато чого цікавого. Моя бабуся Ольга, прабабуся Хелена  і прапрабаба Барбара народились і мешкали у Варшаві і Брестлитовську. Тож, маю польське коріння по маминій гілці.

За збігом обставин, пані Ольгу з Польщею пов’язує не тільки минуле, але і сьогодення. Так, акторка декілька років поспіль знімалася в популярному польському серіалі "Блондинка", разом з відомим актором Анджеєм Грабовським.

"Так сталося, що якось я зіграла роль у серіалі "Блондинка". Це доволі цікава історія. Свого часу мене запросили на головну роль в український серіал "Непрухи", який знімали чомусь у Вроцлаві, хотіли зробити спільний кіно-продукт з поляками. Вся операторська група була з Польщі, а ось актори і режисер з України. Саме у Вроцлаві до мене звернувся Едвін Базанський, відомий кіно-агент, він запропонував співпрацю. Згодом, саме завдяки Едвіну мене запросили на роль українки-заробітчанки до серіалу "Блондинка". Я була затверджена без проб і вже влітку приїхала до Супраслю на зйомки. Грала польською, яка чомусь давалась мені навдивовижу легко. За сюжетом мала бути вправною масажисткою, тож, навіть взяла у Варшаві декілька уроків для справжності. Пам’ятаю, як тепло до мене ставились польські колеги, які комфортні були умови для зйомок. Взяти, скажімо, харчування для групи. Протягом дня для всіх гаряча, якісна та смачна їжа, окремий автобус-кухня. Це, повірте, дуже важливо, бо на "чайочку" з печивом і бутербродах, як бувало у нас, довго не попрацюєш. Все залежить від продюсерів, які мають створити нормальні умови для роботи знімальної групи", — каже акторка.

Телеведуча підкреслила, що популярність у Польщі їй приніс не тільки серіал "Блондинка", але і кіно-продукт вітчизняного виробництва – серіал "Кріпосна", який транслювався і у Польщі під назвою "Зневольна". Артистка каже, що після його прем’єри місцеві мешканці часто впізнавали її на вулицях та просили дати автограф.

На завершення розмови Ольга Сумська додала, що незважаючи на всі виклики та проблеми сьогодення, українці мають набратися терпіння та сили, адже тільки їх незламність та віра зможе привести країну до довгоочікуваної перемоги.

"Не забувайте, сьогодні ми – покоління війни, яким свого часу були наші батьки та дідусі з бабусями. Зруйнована психіка, панічні атаки, втрата рівноваги, стан депресії, розпач – це все про наш душевний стан сьогодні. Але ми мусимо здобути перемогу у цій страшній війні, а вже потім будемо лікуватися, відновлюватися, відроджуватися і усе відбудовувати. Ми не маємо права падати духом, коли наші захисники зараз там, на передовій виборюють свободу та право жити у процвітаючій державі", — підсумувала акторка.

Спілкувався

Віталій РОЗКАРЯКА,

Видання "Коментарі"