Сьогодні з Ірану в Україну повернувся спецзагін з 15-ти наших рятувальників, які останні шість днів виконували технічні завдання після аварії українського лайнера в Тегерані. "Коментарям" вдалося поспілкуватися з одним із експертів, що повернулися, який по прильоті поділився з нами неоднозначними враженнями після перебування в зоні конфлікту. Охорона, десятки чохлів без мобільних і моторошні знахідки – все це не могло залишити байдужим навіть найстійкіших чоловіків, які вже багато чого бачили. Через розслідування чоловік не називає своє ім'я, проте охоче розповідає про те, що побачив в Ірані за ці дні. "Українська команда – це 15 рятувальників і близько 30 експертів різних служб. Ми повинні були виконати перший етап роботи: відсортувати величезну купу речей, які зібрали з місця аварії і вивезли на відкритий майданчик. Потім ми повинні були збирати з уламків сам "Боїнг", - розповідає про поставлені перед ними завдання наш співрозмовник. Спочатку, побачивши величезну "гору" з особистих речей загиблих, експерти дали рятувальникам три дні на сортування, однак наші специ впоралися за день. "Речі, сумки, валізи, розбиті ноутбуки. Шукаєш щось і випадково витягуєш дитячий черевичок розміром з пів-долоні, - зітхає чоловік. – Єдине – ми не знайшли жодного мобільного телефону, хоча скрізь були розкидані десятки чохлів від "Айфонів". Раніше цим займалися місцеві правоохоронці, але ми не знаємо, чи вилучали ці речі під протокол". Серед так званої гори, яка залишилася після катастрофи "Боїнга", рятувальники також знайшли книгу українською мовою і журнали, що належать комусь із співвітчизників. "Але де чия річ зрозуміти було неможливо. Далі цим займалися криміналісти, ми ж дні, що залишилися, підготовляли частини "Боїнга" для подальшої роботи", - пояснює рятувальник. Наших експертів здивувало ставлення місцевих жителів. "Коли ми тільки прилетіли в Іран і чекали, коли видадуть спецперепустки, дві місцеві жінки, побачивши хлопців у спецодязі з написом Ukraine, спробували поступитися їм місцем і запропонували присісти, - згадує співробітник. – Іранці відчувають свою провину і не хочуть війни". Незважаючи на все побачене після катастрофи, чоловік зізнається: те, що вони робили в Ірані – дрібниця порівняно з тим, яку роботу їм довелося виконати після страшного пожежі в одеському коледжі. "В Ірані було простіше в плані роботи, в Одесі ми працювали без сну, там було дійсно страшно".