Євреї ніколи не жили в Україні

Проте виникає одне єдине запитання: чому Міносвіти виділяє саме цю плеяду російськомовних митців, які ніколи і ніде не говорили, що вони є українськими письменниками? Зрештою, чому саме їх, коли не меншого, а може й більшого суспільного резонансу заслуговує роман також київського прозаїка Віктора Некрасова «В окопах Сталинграда». Хоча цей роман неканонічно, з точки зору російської історіографії  розглядає другу світову війну… Але повернемося до прецеденту – вивчення російськомовної літератури на уроках української літератури. По правді, було б розумніше ввести невеликий піврічний факультатив «література народів України», але ідеологічно з точки зору Табачника і Ко, це неправильно. Адже є лише російська література і щось вторинне українське. Проте, якщо вже ми вводимо в шкільний курс Чичибаніна, то виникає запитання, чому в «Зарубіжній», чи як тепер буде називатися «Світовій» літературі ми вивчаємо видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема? Його найвідоміші твори написані про Боярку (Бойберик), а Тев»є-молочар жив в селі Забір»я під Бояркою. Між іншим, напіврозвалена хата цього самого Тев»є досі стоїть в цьому селі. Виникає питання, чому ми не вивчаємо «українського письменника» Бруно Шульца, який описав Дрогобич? Давайте також на уроках української літератури вивчати жителя Чернівців, одного з найбільших поетів 20 ст. Пауля Целана. У нього є прекрасний цикл віршів присвячений його рідному місту (точніше Сад-горі). Спеціально для Табачника, хотів би нагадати, що саме з Україною пов»язана творчість визначного румунського письменника Михая Емінеску і його за цією ж логікою треба вчити в розділі українська література. Зрештою, абсурдним є те, що шкільна програма не згадує про найбільшого кримсько-татарського мислителя Гаспринського. Але всіх їх нема в шкільній програмі, бо очевидно, тут живуть хахли і росіяни. Євреїв, румунів, кримських татар тут нема і не може бути за визначенням. Вони заважають російському панславізму слов’янина Табачника. А тепер давайте вийдемо за межі України. Ви уявляєте собі, щоб на уроках чеської літератури вивчали видатного чеського письменника Кафку? В школі його вивчають, але зовсім не як чеха, а як людину, яка творила в Празі. Нобелівський лауреат Орхан Памук, який живе пару десятиліть в Німеччині не став німецьким письменником, а француз П»єр Лотті, який прожив довгий час в Стамбулі не став турецьким літератором. Проте росіяни люблять в сучасних виданнях твори Василя Бикова, перекладені з білоруської називати «произведение известного русского писателя». Російським письменником став і автор «Мого Дагестану» Расул Гамзатов, і татарин Муса Джаліль. Тому скоро ми узнаємо, як росіяни створили і нашу літературу – від Повісті врем»яних літ до впливів росіян на творчість Франка чи Коцюбинського.