Білоруський урок для Януковича

Єдиним помічником могли б стати представники національно-демократичних сил, проте за роки переслідувань останні перебувають в достатньо деморалізованому стані: частина перебуває в місцях відбування покарань, інша знаходиться на нелегальному становищі або в еміграції. Справи «бацьки» погіршується тим, що низка персон, які перебувають на основних посадах в країні, з тих чи інших міркувань готові зливати білоруську незалежність разом з її авторитарним флагманом. Прем’єр-міністр Білорусі  Міхаіл Мясьніковіч, прибічник ідеї глибшої інтеграції Росії та Білорусі та один з найбагатших людей в республіці. Ймовірно саме він виграє найбільше в результаті «принуждения к щедрости» - примусової приватизації великих державних підприємств, а саме таку ціну сьогодні ставить перед Мінськом Москва в обмін на свою фінансову допомогу. Керівник КДБ Білорусі Вадім Зайцев, випускник Федеральної Академії прикордонних військ РФ(1997) та Військової Академії Генштабу ВС РФ(2004), очевидно більше опікується тим, як його дії будуть оцінені в Кремлі, аніж в Мінську. Подейкують, що крім паспорта громадянина РФ, він має посвідчення офіцера спецслужби цієї держави. Керівник МВС Білорусі Анатолій Кулєшов, випускник Федеральної Академії МВС РФ(1992), несе особисту відповідальність за провокації та подальший брутальний розгін акцій протесту, які відбувалися в Мінську в грудні 2010 року, як реакція на фальсифікації виборів Президента Білорусі. Це призвело до погіршення стосунків з Заходом та запровадження низки міжнародних санкцій, які в значній мірі і є причинами сьогоднішнього економічного краху республіки. В той же час, поступки тоді не були загрозою для Лукашенка, за оцінкою експертів він мав всі шанси виграти другий тур виборів, якого й вимагали протестувальники. Безумовно цей перелік не є повним, проте достатній для проведення необхідних аналогій з нинішнім оточенням Віктора Януковича. Для повноти картини варто зазначити, що нинішнє керівництво силових відомств України, яке, як і білоруські колеги, має багато цікавих сторінок в біографії, вже сьогодні розпочало видачі ліцензій на опозиційну діяльність, в тому числі радикальну. Яскравим свідченням цього є абсолютна заборона Дня Гніву 14 травня, яка парадоксально не поширилась і не поширюється на інші травневі акції протесту. Сьогодні в Лукашенка є можливість виправити ситуацію, зберігши незалежність Білорусі, а відтак свій вплив в ній. Для цього необхідно припинити переслідування опозиціонерів, запросити їх за стіл переговорів та визначити курс на лібералізацію режиму, частиною якого неодмінно має стати проведення чесних виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування. В цьому контексті Януковичу, внутрішня підтримка якого значно слабша, ніж підтримка його білоруського колеги, варто замислитись над своїми особистими перспективами. Перед загрозою осіннього дефолту місце голови парламентської фракції може видатись значно привабливішим, ніж хитке президентське крісло.