Від вуличних сутичок і скандалів виграють провокаційні проекти типу Партія Шарія та Національний корпус

Історик, політолог та дослідник радикалізму В'ячеслав Лихачов розповів виданню «Коментарі», чи існує ризик радикалізації українського суспільства під час майбутньої виборчої кампанії

"Як показали торішні вибори, і вся тридцятирічна новітня політична історія, українці в цілому не схильні до радикалізму. Сам факт обрання Володимира Зеленського настільки значним більшістю, зокрема, свідчив про бажання переважної кількості виборців вийти з ситуації постійної бінарної опозиції.

Крім того, місцеві вибори, як правило, супроводжуються менш значним сплеском політичних емоцій порівняно з президентською чи парламентською кампанією. Конфронтація політичних сил на національному рівні розпадається на безліч місцевих протистоянь, в яких локальний контекст і персональний фактор грають більш важливу роль, ніж формальні партійні бренди. Формат місцевих виборів передбачає згладжування регіональних політико-культурних конфліктів, які завжди сприяють загостренню ходу кампанії.

Однак, є і деякі сигнали, що вселяють побоювання.

За рік в суспільстві значно ослаб феномен "консенсусу Зеленського". Хоча рейтинг чинного президента знижується не з тією швидкістю, з якою хотілося б його опонентам, цілий ряд факторів сприяє розчарування частини його торішніх прихильників.

Просто перестати стріляти якось не вийшло. Наслідки карантинного локдауна для економіки будуть продовжувати зростати. Багато незадоволених і вимушеними ліберальними кроками нової влади – в першу чергу, тригером служить введення ринку землі.

Володимир Зеленський розгубив не тільки частину своїх виборців, але і деяких впливових союзників, які, можливо, захочуть відігратися. Колишній електорат Партії регіонів, який не дочекався від нового президента значних кроків по реалізації їхніх культурних запитів, повертається в політичне середовище свого природного проживання. При цьому, здається, ОПЗЖ – єдина "стара" партія, що демонструє потенціал зростання. Це означає, що за не визначившийся, розчарований електорат будуть боротися нові політичні сили.

Така ситуація завжди сприяє посиленню конфліктного потенціалу кампанії. Молодим партіям необхідно виділитися, щоб їх помітили і оцінили. Серед тих, що зробили яскраву заявку на присутність в політичному меню – такі скандально-провокаційні проекти, як Партія Шарія на одному фланзі та Національний корпус – на протилежному. Для цих і подібних груп яскраві акції, що переходять у вуличні сутички, скандали і компромат – природні методи політичної самореклами. Навіть експлуатуюча солідний імідж ОПЗЖ руками Іллі Ківи створює структури "патріотичних" титушек, які вже встигли влаштувати потішні бої з націонал-радикалами (до задоволення обох сторін).

В цьому контексті вкрай важливо, з одного боку, – правильна політична поведінка влади, з іншого – зрілість і розсудливість українського громадянського суспільства.

Правляча партія не може не відчувати, що протестні настрої наростають. Обстановка ще не напружена до межі. Необережний порух поліцейського черевика під Шевченківським судом поки не стає іскрою, що здатна викликати по-справжньому серйозний спалах відповідного гніву. Але градус суспільної температури неухильно підвищується. Добре, що президент, схоже, боїться вулиці, і намагається її не провокувати. Правильно робить. Проте, деколи до непередбачуваних наслідків може призвести і проста необачність.

Українському суспільству в цій ситуації вкрай важливо зберігати спокій і повагу до закону, процедурам і один до одного. В ситуації важкої соціально-економічної кризи (яка, з урахуванням світової кон'юнктури, буде тільки наростати) і зовнішньої загрози, що зберігається – не можна піддаватися спокусі розгойдати державний човен ще сильніше заради досягнення примарних політичних дивідендів у короткостроковій перспективі.

Суспільство ніколи не вигравало від радикалізації політичного протистояння. Єдині беніфіціари сценарію, при якому вуличне насильство та підбурювальна риторика будуть розкручуватися по експоненті – це дзеркальні брати-близнюки, умовні (втім, і конкретні) Партія Шарія та Національний корпус. Навряд чи кого-небудь у здоровому розумі така перспектива може надихати".