Милованов, Третьякова та інші - з ким в цьому році боролися профспілки

Як себе проявили в цьому кризовому році профспілки? Що вдалося у відстоюванні прав трудящих? Своєю думкою з виданням «Коментарі» поділилася голова Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців Наталія Землянська

"У грудні природно підбивати підсумки року. На мою думку, принаймні одна позитивна риса у суспільстві була якщо не вихована, то посилена локдауном зокрема та коронакризою загалом. А саме: через ізоляцію у більшості людей посилилось відчуття особистої відповідальності за власне життя; власні вчинки.

Тому реакція суспільства на будь-які суперечливі постанови/закони/рішення влади за цей час перетворилась ледь не на миттєву.

З огляду на ставлення до суспільства деяких урядовців (зокрема, народної депутатки від партії "Слуга Народу" Третьякової, яка, обіймаючи посаду голови Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, своїми висловленнями дає привід думати, що ця посада дозволяє їй знущатися над тими, кого вона мусить захищати), профспілки не мають часу для відпочинку.

Коли йдеться про справді серйозні виклики, коли урядовці виступають проти інтересів працівників (наразі захищених ще діючим Кодексом законів про працю) чи проти підприємців – люди звично гуртуються і діють за вже налагодженою схемою. Вони підключають ЗМІ, прямують в урядові квартали, щоб пояснити владі, що саме з тим чи іншим рішенням не так.

2020-й був дуже неспокійним роком. Фактично одразу після новорічний свят розпочались скандали довкола горезвісного “Закону про Працю №2708”, запропонованого Миловановим – міністром економіки уряду Гончарука. Якби профспілки не чатували і не почали широкомасштабні акції протесту, і цей закон набув би сили, будь-який роботодавець мав би право з власної ініціативи легко розірвати трудовий договір з працівником, навіть не пояснюючи причин. У разі прийняття Милованівського законопрєкту, в рази посилилась би безправність пересічного працівника будь-якої української компанії будь-якої форми власності.

30 січня 2020 року відбулась всеукраїнська профспілкова акція "Хвиля Гніву", учасники якої висловили незгоду, крім законопроєкту № 2708, також і з проєктами №2681 та №2275. Антипрофспілковий законопроєкт №2681 нівелює діяльність профспілок, а одна із статей №2275 позбавляла профспілки і роботодавців права на рівне представництво інтересів застрахованих осіб у фондах соціального страхування.

Мітинги відбувались протягом року - і не лише у Києві. Завдяки цьому спроба легалізувати традиційний пострадянський феодалізм у 2020 році не пройшла. До речі, законопроєкт №2275, який лобіювала очільниця комітету соцполітики, народні депутати не підтримали своїм голосуванням, чим оцінювачка "якості дітей" була дуже незадоволена.

Профспілковий рух – це про солідарну підтримку. Нагадаю рішучу заяву Генерального секретаря Міжнародної конфедерації профспілок Шарон Барроу, яка на початку січня попередила, що уряд України ризикує позбавитись підтримки європейських партнерів, відстоюючи у новому законодавстві інтереси олігархів та корпорацій. Адже профспілки - це не радянська вигадка: вони існують в усьому світі, допомагаючи суспільству лишатись в межах здорового глузду в тому, що стосується нормалізації праці.

Немає нічого дивного в тому, що українці наголошують на тому, що влада могла б знайти пані Третьяковій якусь іншу посаду. Запропоновані чи схвалені нею законопроекти, навіть з точки зору сторонньої людини, скеровані якщо не на те, щоб якомога сильніше образити суспільство, то щонайменше на те, щоб йому зашкодити. Відповідно, на посаді голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів органічніше виглядала б людина, не позбавлена емпатії хоча б щодо тих, чиї права їй доручено захищати.

Розумієте, постколоніальне, пострадянське українське суспільство поступово звикає до того, що посада політика/управлінця - це не можливість стригти купони публічності і насолоджуватись владою над підлеглими, але така досить складна і відповідальна форма праці. Суспільство платить політикам кошти платників податків, щоб політики ефективно робили свою роботу: створювали комфортні умови для життя суспільства; фактично служили йому. А не зловживали його довірою. Якщо ж політики не хочуть працювати як слід, на вакансію в демократичний спосіб будуть запрошені люди, яким не потрібно пояснювати такі речі".