Чи є життя після запуску "Північного потоку-2"

Україна повинна мати чіткий сценарій дій у разі повномасштабного запуску трубопроводу «Північний потік-2» та падіння транзиту до критичного мінімуму

Звернув увагу на заяви Дмитра Фірташа в австрійській пресі на тему майбутнього України на газовій карті Європи після запуску "Північного потоку-2". Його думка тим цікавіша, бо я не пригадаю, щоб Дмитро Фірташ останніми роками хоч щось говорив щодо газової тематики.

Але цього разу австрійські журналісти, для яких тема "СП-2" – одна з найактуальніших, таки отримали від Фірташа деякі оцінки. Оцінки обмежилися буквально декількома тезами, однак до сказаного можна ставитися як до одного з можливих варіантів розвитку подій, які почнуть відбуватися після втрати Україною обсягів транзиту російського газу до Європи.

Дмитро Фірташ називає "Північний потік-2" поганим проєктом для України, оскільки ми втрачаємо $4 млрд від транзиту, проте пояснює, що навіть якщо у Росії та її партнерів із запуску "Північного потоку-2" виникнуть якісь труднощі з повноцінним запуском трубопроводу, то РФ вже має три або чотири способи виконати свої зобов'язання з постачання до Європи в обхід України. Росія справді системно працювала над обхідними шляхами України в останні десятиліття, а багато наших сусідів, зокрема й наші "західні партнери", активно їй у цьому допомагали. Тож думати над призначенням усієї нашої газотранспортної системи за нових умов треба було починати ще 5-7 років тому, а не сьогодні. Враховуючи, що Європа та умовний Захід справді не має і не може мати єдиної позиції щодо "СП-2", то й розраховувати на ефективність механізму санкцій у цьому випадку можна було лише в останню чергу.

Далі Фірташ каже, що Північний потік-2 відкриває для України фантастичні можливості. За його словами, місія України у новому газовому розкладі в Європі – стати одним із найбільших газових трейдерів. І користуватися ситуацією, коли ми більше не прив'язані виключно до одного договору - з РФ. Тепер же Україна відкриває можливість стати безпечним центром газопостачання в Європі з найбільшими підземними сховищами на континенті. Тепер, за його словами, ми можемо купувати газ у когось захочемо, що раніше було неможливо.

Чому я вирішив приділити окрему увагу цій заяві? Тому що дискусія, яка розгортається навколо "СП-2" як в Україні, так і в Росії, на мій погляд, обмежується лише невеликим набором штампів.

Офіційні особи в Україні переконують усіх, що "СП-2" має бути зупинено, бо це геополітична зброя Росії (хоча це й нереалістично, враховуючи пул кровно зацікавлених у цьому проекті держав). Думаю, що єдиний варіант, за якого "СП-2" буде похований та зруйнований – це повномасштабна війна, і обговорювати цей сценарій навіть не хочеться. Водночас, російська пропаганда довгі роки твердить і зловтішається, що незабаром після запуску всіх гілок "Північного потоку" українська ГТС перетвориться на купу нікому не потрібного металобрухту, а на українську енергетику (як мінімум, усе газове господарство) чекає колапс. І багато хто із задоволенням підхоплює ці шкідливі тези і в Україні.

За фактом існує реальний вакуум прагматичного обговорення загрози і можливостей. "СП-2" став предметом торгу між великими гравцями, але цей торг вже перебуває у фінальній стадії. І Україна у ньому не бере активної участі. Активну участь ми можемо виявити лише в одному – мати чіткий сценарій дій виходячи з найгіршого для нас варіанта подій – повномасштабного запуску трубопроводу та падіння транзиту до критичного мінімуму.

Рівно в той момент, коли він лежатиме у нас на столі, ми почуватимемося захищеними краще, ніж будь-якими санкціями. Які також не від нас залежать. І, як свідчить практика, можуть злітати досить швидко, якщо великі економіки світу (у разі – навіть Німеччини) не хочуть псувати свої відносини.