Підвищення статусу Українського інституту національної пам’яті: що зміниться та чому це важливо

Український інститут нацпам’яті отримує розширений статус і нові завдання: від меморіалізації війни до збереження національної ідентичності.

Ви наголосили, що законопроєкт підвищує статус Українського інституту національної пам’яті. У чому конкретно проявлятиметься ця зміна?

Щодо статусу Українського інституту національної пам’яті (далі — УІНП. — Прим. ред.). Насправді йдеться про повернення того статусу, який Інститут мав від самого початку.

Багато читачів, можливо, вважають, що УІНП, як і інші правильні та важливі інституції, покликані формувати й зберігати українську ідентичність, були створені лише після Революції Гідності. Але насправді Інститут національної пам’яті засновано ще у 2006 році.

Тоді, під керівництвом Ігоря Юхновського, Інститут мав спеціальний статус і координувався безпосередньо Кабінетом Міністрів України. Тобто, він був підпорядкований не окремому міністерству, а Кабміну, і мав реальні повноваження не лише формувати, а й реалізовувати державну політику у сфері національної пам’яті.

(У 2006 році Ігор Рафаїлович Юхновський став одним з ініціаторів і першим очільником УІНП (2006–2010). Завдяки його зусиллям парламент ухвалив закон "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні" та у Києві було споруджено Меморіал жертв Голодомору. — Прим. ред.)

За часів президентства Віктора Януковича цей статус було фактично ліквідовано, а роль Інституту зведено до мінімуму. Це було свідоме рішення влади — зробити так, аби українці менше знали й пам’ятали про власну історію та ідентичність. Відновити статус можна було й раніше, але реально це стало можливим уже за президентства Володимира Зеленського, коли Верховна Рада підтримала відповідні зміни.

Водночас це не лише формальність. Підвищення статусу означає розширення спроможності УІНП, на який покладається дедалі більше завдань. Одне з ключових — меморіалізація війни за Незалежність України. Крім того, з’являються нові напрямки роботи, які потребують системної підтримки.

Варто подивитися на досвід Польщі. Там Інститут національної пам’яті має штат у десять разів більший, ніж в Україні, і колосальний бюджет. Більше того, колишній директор польського Інституту став президентом країни. Це свідчить про масштаб і значення цієї інституції для поляків.

Звісно, в Україні немає потреби створювати настільки громіздкий орган — ми прагнемо розвивати більш діджиталізовані формати, тим більше, що багато істориків активно долучаються до цієї роботи. Але водночас важливо цінувати тих фахівців, які працюють в УІНП, і забезпечувати посилення інституційної спроможності.