"Голий король" на Червоній площі: чому парад Путіна більше не засліплює росіян

Психологічна стійкість Кремля тріщить по швах. Політконсультант Олег Постернак аналізує, як невиграна війна та цифрова ізоляція перетворюють "соціальний контракт" РФ на вирок для самого Путіна.

В Росії переможців не судять. Це історична аксіома політичного тріумфу та величі будь-якого рашн-самодержця. А як бути з непереможцями, які не здатні перемогти у нинішній війні, що вже перевищила символічні 1418 днів ВОВ?

Психологічно Путін в травні 2026 року підійшов до свого найбільш вразливого воєнно-політичного становища після пригожинського бунту, Курської операції ЗСУ та знищення Чорноморського флоту РФ.

На помпезному параді він би хотів виглядати як тестостеронний політичний супермен, а не як одичалий кремлівський старець. Замість пубертатного захоплення його персоною початку 2000-х, на 26-й рік приходить розуміння, що перед росіянами - комічний девіант, який боїться подивитись ясними очами в дзеркало долі.

І ніякі оральні вібрації на Червоній площі чи на прямій лінії не здатні вже перебити страх насуваючого Термідору. Імперський апломб має будуватись на величних діях, а не воскових фігурах. Бо коли в мозок середньостатистичного росіянина проникає "іноагентськая" думка про "голого короля" - вона розквітає буйними фантазіями фалічної помсти для самозаспокоєння колективного ордичного норову.

Путін запропонував війну як спосіб відтермінування хаосу майбутнього, на який Росія запрограмована через закладену в основі природню ментальну суперечливість. І ось тепер ця його огидна обгортка невиграної війни робить більш прийнятним навіть триклятий хаос. Бажання страшних та болісних змін стає привабливішим за тягуче болото путінської стабільності, в якій війна - це вже діамант режимної стабільності.

Державна машина тримала масу у покірності через приємне манупулювання, що естетично входило до взаємовигідного соціального контракту. Хай наверху роблять все, що завгодно - лише б мене не чіпали. Такий патерн дозволяв роботи з ворогів всіх - Європу, Захід, Байдена, Україну, Зеленського. Можна було через медіапропаганду списувати на них всі внутрішні та зовнішні проблеми.

Але у цій технології є одна деталь, яку генії політичних комбінацій завжди пропускають в якості набою, який вистрелює останнім. Навіть якщо ви граєте в "російську рулетку".

Коврова пропаганда привчає своїх споживачів до одномірного способу міркування, але при цьому навчає інструменту спрощеного пошуку винного. Разом із змістом медіа дарують людині і когнітивний набір мислення (як віднайти і назвати винного). І там, де раніше з легкістю можна було призначати антигероя когось ззовні - рівно таким же чином на критично вразливому для системи етапі починає азартно працювати проти самих розробників.

Росіянин, нині загнаний в регулярні перебої з мобільним інтернетом, боротьбу з VPN, блокування WhatsApp та Telegram - починає в стані емоційного сказу оцінювати поведінку Путіна як внутрішнє "СВО" проти себе. Анастезія минає і маса згадує про общинні інстинкти та рефлекси, яку заповнють найкрамольніші ідеї та фокуси.