Кумтеляпасе

Українські раритети поїдуть у Париж, щоб нарешті довести: Ярослав Мудрий – російська людина.

Коли українські діти вживають рідну мову на французький манер: "Марина льон тре, кум теля парє", то самі не підозрюють наскільки глибоко вони розуміють міждержавні відносини України і Франції.

Іноді в цих відносинах Україна буває телям, іноді – Марыной.

Дурнів, зазвичай, ловлять на лестощі. Українців легше всього ловити — на велич. Варто приїхати до українців, розповісти, який це великий народ взагалі, а співрозмовник – зокрема, і все – українець вже твій. Можна намазувати на хліб, замість смальцю.

От, скажімо, нещодавно прибула до нас група товаришів з Франції. З самого Лувра. Директор Анрі Лоретт і головний зберігач фондів Жан Дюпон. Побували в Києві та Чернігові. Захоплювалися побаченим, пообіцяли вибрати щось для виставки "Велика Київська Русь". У 2010-му році.

Українці радіють як діти: "У самому Луврі будемо!". Преса в захопленні. Про експертів і говорити не доводиться. "Вперше історичні експонати будуть експонуватися за кордоном на такому високому рівні. В цьому відношенні ми "прорубаємо вікно в Європу" (вчений секретар заповідника "Чернігів стародавній" Сергій Черняков).

Важко сказати, хто це саме прорубає вікно. Бо в українських ЗМІ ні слова не було про те, що виставка сакрального мистецтва пройде в 2010 році в Луврі в рамках року Росії у Франції. А сама виставка офіційно рекома не "Велика Київська Русь", а токмо "Велика Русь".

Зміст акції в двох словах змалював сам Анрі Лоретт: "Ми повинні подумати про те, як саме облаштувати це присутність Росії... І ось ця виставка стосується періоду Київської Русі до Петра Великого" ("Ехо Москви").

Для виконання цієї великої місії высокочтимые французькі гості побували не тільки в Києві, Чернігові, а й у Москві, Новгороді, Пскові. Велика все-таки Росія. У Москві зустрілися з Патріархом Алексієм, який нагадав про те, що багато що пов'язує росіянина і француза. Але більше всього – Ярослав Мудрий. Чесно, так і сказав: "Культурні зв'язки між Росією і Францією мають давню історію. Вони сходять до часу великого російського князя Ярослава Мудрого, видав свою дочку Ганну заміж за короля Франції Генріха I".

Так що везіть, дорогі українці свої цінності. Покажемо, чим багата земля Руська!

Везти треба ще в зв'язку з тим, що, виявляється, росіяни люблять українців не менше, ніж французи. Теж акцентуючи на нашому величі. Це вже про скандал з "Figaro". Нагадаємо, що тиждень тому "Иносми.Ру" опублікував відозву до Ющенка українських істориків-політиків, громадських діячів. Діячі обурилися коверканием історії, наїхали на УПА, підписалися і опублікували замітку в правій(!) французькій газеті "Figaro". Чому саме там? Один з підписантів – голова Луганської обласної ради Валерій Голенко — кілька днів тому розповів "proUA", що відкритий лист розсилалися по різним газетам, мабуть, "Figaro" цим зацікавився.

Дійсність виявилася прозаїчніше. Лист "українських громадських діячів" з'явилося в газеті на правах реклами. Журналісти газети "Дело", зателефонувавши в редакцію, осведомились навіть про суму: 20 000 євро.

Загалом, за українців можна порадіти. Приїхав пан Марков, розповів, які тут на круглому столі всі впливові. Натхненні українці пишуть лист, віддають російським друзям, ті проплачують пресу, потім публікують у себе. А далі – на форумах кіборги починають піарити: "Французька преса виступила проти УПА!". Чудово.

Особисто мені з усіх підписантів найбільше шкода "Олеся Бузину, публіциста". Кожен третій його текст про ОУН-УПА сумує про те, як нацистська Німеччина, використавши ідейність і легковірність українців, перетворила їх на гарматне м'ясо. Цікаво, в яких військах був би Бузина в 41-му? Потягнуло навіть на філософське: чи має гарматне м'ясо колір? Тобто – чи залежить це тільки від заряджаючого.

Українці, до речі кажучи, взагалі – дивна нація. У них дивним чином поєднуються пристрасть до величі і потреба до самобичування.

Приміром, ось як відразу після виходу реклами в "Figaro" відреагував донецький сайт КІД, який місцеві журналісти обзивають "Колесніков і друзі":

"Цей документ і його публікація в такому солідному виданні свідчить про те, що Європа вже не хоче просто сліпо на віру приймати те, що їй каже Президент України".

І далі: "Газета послідовно і дуже переконливо розвінчує міф про те, що в України і Європейського союзу спільну історію та спільні цінності".

Це вже іншої статті. Цього разу в "Le Monde". Автор — Мікаель Празан, письменник і режисер.

Мусимо розчарувати донецьких колег. Газета нічого переконливо не розвінчувала. По-перше, текст опублікований у рубриці "Думки", яка традиційно для європейських газет не відображає позицію редакції. По-друге, варто хоча б для пристойності вчитатися в те, що написав автор.

Наприклад: "Галичина, коли частина Польщі, а нині регіон України, де дуже сильні націоналістичні настрої, з жалем згадує про нацистської окупації". І далі: "27 липня в столиці Галичини місті Львова була організована велика демонстрація на честь УПА ...Треба було бачити, з якою гордістю місто вбрався в кольори дивізії СС, а також свастику на розклеєних плакатах".

Рекомендуємо будь-якому читачеві, який досить пытлив і хоробрий, приїхати у Львів і підняти нацистський прапор або хоча б причепити fascio-пов'язку. Перед експериментом настійно рекомендуємо залишити рідним і близьким адресу "Галицького райвідділу міліції". З Wi-Fi там не склалося.

До речі, про якість тексту Празана можна судити, ознайомившись на сайті газети з коментарями під його статтею. Хоча до чого це нам? Щось шукати, напружуватися з іноземними мовами, багато думати.

Працювати руками – це взагалі не наше. Провести виставку Пінзеля в Луврі, про що в минулому році Мінкульт говорив як про практично відбувся факт, — це складно.

Набагато легше формувати своїми експонатами чужі колекції, користуватися чужими думками і чужими грошима. І поступово готуватися до відкриття Європи, вивчаючи іноземні мови. "Маринальонтре. Кумтеляпасе".

Читайте Comments.ua в Google News