Дострокові парламентські вибори: які партії-новачки можуть з'явитися у Верховній Раді

На початку червня мери Харкова та Одеси Геннадій Кернес і Геннадій Труханов повідомили про створення партії "Довіряй справам". Вони закликали шукати невійськові варіанти вирішення конфлікту в Донбасі, для чого "необхідно говорити з Росією".

Ще один новачок – партія "Голос" фідера гурту "Океан Ельзи" Святослава Вакарчука.

У парламент також хоче пройти блогер Анатолій Шарій, який створив свою партію, правда, з назвою ніяк не визначиться. Він вже кілька років живе в Європі після того, як Литва надала йому притулок. В Україні проти нього порушено дві кримінальні справи. За однією з них два місяці тому з блогера були зняті вимоги про екстрадицію і заочний арешт. Анатолій Шарій постійно критикує українську владу, і, в першу чергу, Петра Порошенка.

Пройти у Верховну Раду нового скликання планує і екс-президент Грузії, колишній керівник Одеської області Михайло Саакашвілі зі своєю партією "Рух нових сил". Він заявив, що збирається відстоювати свої проекти і філософію, правда, поки не уточнив, що саме має на увазі.

Дострокові парламентські вибори: думка експертів

Аналітик Сергій Салівон вважає, що у тих, хто опинився у списку партії "Слуга народу" на перших 70-75 позиціях, шанси потрапити в парламент практично 100%. "При цьому у списках цього проекту спостерігається натовп відвертих грантоїдів, а також сумнівних особистостей типу Святослава Юраша або людей, близьких до Антона Геращенка. У того ж Анатолія Шарія шансів на проходження п'ятивідсоткового бар'єру майже немає. Але цілком можливо, що він відкусить у когось пару відсотків і зацікавлені в цьому люди знову оплатять його послуги. Загалом, у різних новачків різні перспективи. Однакові вони тільки в одному – в бажанні заробити, хоч і різними способами", – вважає Салівон.

Політичний експерт Юлія Пілецька відзначає, що може вийти багато нових нерозгалужених по структурі партій, які "застрягнуть" на межі прохідного бар'єру. "Звичайно, кожен гравець з усієї цієї "молодої порослі" бачить саме себе тим щасливчиком, який, на відміну від інших, таки перестрибне бар'єр, але є передчуття, що українські виборці запропонують їм ще "підрости" і попрацювати у позапарламентському статусі як мінімум до наступних парламентських виборів", – говорить Пілецька.

Політтехнолог Василь Стоякін вважає, що логіка в таких рухах є – в суспільстві присутній попит на нові обличчя. "Але тут є дві проблеми. По-перше, ніша для "нових" повністю вичерпана Зеленським і Вакарчуком. Навіть Святослав Вакарчук пародійно виглядає, але у нього є виборці. У Шарія немає і цього. По-друге, впровадження в старі списки нових людей ефекту не дає", – зазначає Стоякін.

Екс-нардеп Олександр Голуб вважає, що Україна в даний момент проходить період "безвідповідального вибору".

"Це коли виборець у своїй масі головним і єдиним достоїнством кандидата вважає його неучасть у владі. Саме цим і вирішили скористатися "нові особи" від шоу-бізнесу до блогерів та журналістів. Вони не пов'язані ніякою політичною історією, ідеологією, партійною приналежністю і саме тому не несуть і не будуть нести ніякої відповідальності за свої дії. Що стосується ефективності, то і тут у мене виникають глибокі сумніви. З власного досвіду знаю: для того, щоб стати грамотним депутатом, потрібно кілька років впертої законотворчої роботи під наглядом досвідчених колег. Є них бажання ставати такими професіоналами? Чи готові вони до цього? Мають необхідний запас знань і умінь? Навряд чи. Більше того, Україна вже мала сумний приклад на рівні столиці приходу нової "молодої команди" Леоніда Черновецького. Та й, до речі, нинішній парламент після перевороту більш ніж на 50% було оновлено. До чого це призвело – сьогодні зрозуміло всім. Безумовно, у когось з новачків може вийти щось добре. Але загалом нас чекає період ще більшої турбулентності і нестійкості державних інститутів", – прогнозує Голуб.

Дострокові парламентські вибори: хто і навіщо йде в депутати

Експерт Українського інституту аналізу та менеджменту політики Данило Богатирьов вважає, що намір Анатолія Шарія та інших знаменитостей (як зі сфери журналістики, так і зі сфери шоу-бізнесу) балотуватися на дострокових виборах – це безпрограшний хід. "Якщо їм вдасться конвертувати свою популярність у голоси – стануть депутатами, а якщо ні – "переплавлять" резонанс від свого "походу в політику" в нових підписників і фанатів. Подібний прийом – не рідкість не тільки в Україні, але й на Заході. Так, наприклад, про свій намір балотуватися на пост президента США одного разу заявляла співачка Мадонна, однак потім не стала оформлювати "похід у президенти" офіційно", – зазначає Богатирьов.

Політолог Наталія Білоус вважає, що можна говорити про те, що більшість політиків "старої ери", які пропонували ідею міцної руки, починають відходити в минуле.

"В українській політиці почався наступний етап – ера шоуменів. Ця епоха ознаменувалася перемогою позасистемного кандидата в президенти – актора Володимира Зеленського, який значну частину своєї виборчої кампанії вів через інтернет і зумів завоювати популярність серед молоді. Ця ера залишить свій відбиток у парламенті дев'ятого скликання і на інших виборних посадах. Варто припустити, що в якісному сенсі нова Верховна Рада буде гіршою за нинішню. Поведінка електорату пояснюється тим, що кожні 20 років змінюються покоління, освітні та технологічні процеси і те, що було ефективно раніше, зараз викликає роздратування, зневіру, бажання оновлення. Потрапляння в парламент шоуменів – це своєрідна витримка на міцність, подолання так званої "хвороби" коулрофобії (боязнь клоунів – ред.). Наше політичне незріле суспільство ще не надивилося на паяців, українці остаточно поки не усвідомили, що вони – носії влади в державі, тому маючи в керуючих непрофесіоналів-артистів, в соціум має прийти просвітлення: жити далі так не можна, це і є "мозковий штурм" для всієї нації", – каже Білоус.

Аналітик Олексій Кущ у свою чергу вважає, що ми стали свідками масової конвертації публічної впізнаваності в політичний прохідний квиток. "Це як стара облігація "народної позики", що висіла на стіні в рамочці і раптом стала "ходовою". Що ще раз підкреслює цинізм статусу публічності в Україні: заходи публічними стають для реалізації своїх ідей і громадських проектів. Гроші при цьому заробляє на професійній діяльності. Актор в США на одному фільмі заробить більше, ніж сенатором або міністром за кілька каденцій. У нас же великі гроші "підіймають" лише в політиці, а лицедійство і спів – лише доріжка з крихт, наближення здобувача до панського столу. У розвинених країнах, нові особи рівні новим ідеям, а у нас ставиться знак рівності між новими особами з політичним ботоксом і красивою картинкою замість змістовної програми. Нинішня хвиля "притулоюзиків" наочно показує, що ми ще дуже добре живемо, ретельно амортизуючи старий економічний потенціал. І коли країна опуститься в чергову фазу кризи, актори і квартальні друзі навряд чи нагодують мільйони кількома хлібами". Економісти, володіють своїм баченням розвитку країни, поки не виборчому тренді: потрібні люди з тунельним мисленням, які створюватимуть "реформи" за готовим західним лекалами. Зате в цей раз звинувачувати доведеться вже точно самих себе, а не міфічну зовнішню силу або олігархів", – вважає Кущ.