УКРАИНА

материалы по теме:

Стиль жизни

Чому в Україні неможливо бути грамотним

0

«Пятнайцять мужа на мерця скрини – го – і – го, та й фляшка руму»

Для мене, людини без філологічної освіти, яка не вивчала рідну мову п’ять років в університеті та не захищала жодної дисертації для здобуття вченого ступеню доктора мовних наук, проблема відсутності в Україні єдиної української мови по-справжньому відкрилася лише місяць тому. Редагуючи мій текст, 30-річна «філоложка» слово «сортир» всюди замінила на слово «вбиральня». А там, де «вбиральня» вже була, акуратно викреслила це слово. Це лише один, причому – не найбільш яскравий приклад редакторської роботи. Коли я делікатно зажадав пояснень, отримав категоричне: «Слово не питомо українське!»

О’кей, вирішив я. Мабуть, філологам з дипломами та вченими ступенями видніше. І вирішив перевірити твердження грамотного редактора. Скоро виявилося: шукати в сучасній українській мові сталі норми, які б чітко відрізняли правильне від неправильного – така сама марна справа, як обирати верховну та місцеву владу. Тобто, владу обов’язково оберуть, тільки нормальною ця влада не буде і не влаштує країну вже за місяць після виборів. А стосовно мови – так це лише теоретично є затверджений «Український правопис», проте він не влаштовує дві третини професійних мовознавців і щонайменше половину звичайних користувачів. І домовитися про єдину мову – мову книг, телебачення, газет та офіційно-ділових паперів – у нашій країні не зможуть, здається, ніколи.

Натомість для того, аби перевірити правильність написання тексту російською мовою, існує хоча б загальнодоступний сайт «Грамота. Ру», повна назва якого – «Довідково-інформаційний портал російської мови». Аналогічного ресурсу в українському Інтернет-просторі створити неможливо. Бо варто лише створити щось подібне і заявити: ось тут ми можемо знайти єдино правильну інформацію про норми, граматику, орфографію, словом – про все, що стосується української мови, як відразу знайдуться спільноти, котрі заявлять: «Там усе неправильно!»

За єдині мовні правила в Україні почали активно боротися десять років тому. Пересічні громадяни цього не помічають, бо в побуті кожен користується такою мовою, якою звик. А написане розуміє без перекладу, не вчитуючись у граматику. Розмовне мовлення існує всюди, але, мабуть, лише в нас люди пишуть так, як говорять. Тому, зокрема, з’являються оголошення на зразок: «Гостинечний сервіс. Низькі ціни»: сам бачив таку об’яву в маршрутках свого рідного міста Ніжина, і переконаний – гостям міста до лампочки, як написано слово «гостинечний». Бо всі розуміють, що оголошення пропонує недорогі готельні номери і дзвонять за вказаними нижче телефонами.

Аби йшлося лише про таку елементарну безграмотність, можна було б закрити на це очі, списавши подібне на загальний рівень грамотності власників цього бізнесу. Проте при бажанні я знайду двох докторів філологічних наук, один із яких почне аргументовано доводити, що слово «готель» - єдине правильне, а другий натомість почне відстоювати своє право вживати слово «гостиниця» , причому наведе на свій захист не меншу кількість вагомих аргументів. І так відбувається систематично, скрізь та давно. «Я не хочу говорити про правопис, оскільки ця справа загальмована, а мовознавці не хочуть домовлятися», - так відповів доктор філологічних наук, професор Олександр Таранченко на прохання кореспондента журналу «Український тиждень» прокоментувати, коли вже, нарешті, в Україні з’являться єдині мовні норми і правила, обов’язкові для всіх. Уточню – для всіх, хто пише книгу, закон чи статтю, або - промовляє текст по радіо, телевізору, з трибуни. Бо розмовне мовлення не визнає жодних правил і норм – і це вірно. Але коли йдеться про мову літературну, то хочеться як раз не пишної і вишуканої, відтак – мертвої мови, а банально грамотної.

Зазначу: згадана вище відмова доктора філології коментувати «мовні війни» мала місце менше року тому. Віз і нині там: українські філологи далі називають безграмотними всіх носіїв української мови, і один одного – заодно. Причому безграмотність один одного обговорюють із особливим задоволенням. Якщо торкнутися цієї проблеми лише поверхово, то побачимо протистояння як мінімум трьох основних академічних груп. Перша відстоює правопис розробки 2003 року за редакцією Віталія Русанівського, вважаючи його істинно правильним. Друга наполягає: за основу сучасної української писемної мови слід брати правопис Миколи Скрипника, затверджений у 1928 році. Українська діаспора, яку підтримує частина сучасних вітчизняних мовників, наголошує – найбільш актуальним правописом в Україні треба визнати правопис Григорія Голоскевича, укладений ще до 1917 року. Тут наріжним каменем прийнято вважати манеру написання прізвища відомого американського письменника, Нобелівського лауреата, автора повісті «Старий та море»: його вперто пишуть то «Хемінгуей» , то «Гамінгвей» , і, здається, жодна з груп на поступки не піде. Хоча більшість опонентів не читала ані Хемінгуея, ані Гамінгвея…

Якось мені до рук потрапила ксерокопія книги, виданої в 1918 році. Вона зберігалася в місті Надвірна на Прикарпатті, в бібліотеці українсько-католицького «Парохіяльного Марійського Союзу». Наведу лише початок, зберігаючи правопис: «Сквайр Трелявні, доктор Лайвезі та другі мої приятелі просили мене, щоби я списав обширно від початку до кінця історію острова, де все ще знаходять ся закопані скарби». Думаю, ви вгадали – це «Острів скарбів» Роберта Л. Стівенсона, який названий тут «Стивензоном», а фраза відомої піратської пісні, котра стала крилатою, перекладається українською в 1918 році ось як: «Пятнайцять мужа на мерця скрини – го – і – го, та й фляшка руму». Певний час ми з колегами сприймали цю версію тексту як кумедний анахронізм, але якось я, вкотре бавлячись дивними цитатами, несподівано нарвався на доктора філологічних наук, який висварив мене. На думку мовознавця, саме такий правопис повинен бути в Україні сьогодні нормою, бо решта все – наслідки більшовицької русифікації. Тобто, як правопис Скрипника, так і редакція Русанівського. Останній, мовляв, узагалі залишив нормою багато русизмів, нав’язаних нам радянською владою.

Доктор філософських наук Оксана Забужко взагалі вважає: в нас нема не лише мовних, а взагалі – жодних норм, починаючи із законодавчих . Тому відсутність норм і мовна анархія – не трагедія, а справді норма в нашій нещасній країні. Я б додав: це норма для країн постколоніального світу. В тому, що кожен має свої норми і від цього ніхто особливо не страждає, можна переконатися елементарно – ввімкнути по буднях новини на каналі СТБ. Для них суперечки довкола того, як правильно – «ефір» чи «етер», давно не існує: вони вже кілька років «у етері». Хоча закадрові тексти інших проектів власного виробництва цього каналу пишуться і начитуються за іншим, більш звичним для наших вух правописом. Один із правописів, на думку мовознавців, явно не правильний. Але парадокс: дві «неправильні» мови цілком мирно живуть в рамках одного каналу.

Проте більш грамотними ми все одно не стаємо. Бо перевірити правильність вживання того чи іншого звороту або написання того чи іншого слова все одно нема де і нема як. Днями мені дзвонила приятелька. Її підпрягли перекладати з англійської на українську мультики на замовлення одного з українських каналів. Вона запитала, на перший погляд, банальну річ: «А як можна сказати «туфлі», аби звучало ще більш по-українські, ніж є?». На її думку, раз слово «туфлі» прижилося в «українській радянській мові», то воно неправильне за визначенням. А значить, треба шукати відповідник в «українській українській мові». Я б порадив їй книжку чи ресурс, раз уже людині хочеться на це заморочуватися. Ось тільки нема в нас аналогу «Грамоті. Ру».

Як розумієте, говорити на подібні теми можна до безкінечності, і розмова піде по колу. Через те виникає цілком логічне запитання: «Якщо розмова безкінечна і не має перспектив для завершення, для чого її взагалі починати?» Поясню: грамотна людина – це не лише та, яка пише без граматичних помилок і ставить коми всюди, де треба. Грамотність означає, серед іншого, розуміння того, з чим стикаєшся щодня. Отже, якщо новини на СТБ читають, використовуючи мовні розробки Скрипника, а на УТ-1 нормою вважається редакція Русанівського, і ми не готові розібратися, хто правий, це означає – хтось безграмотний. І явно не ми з вами. Від цього поступово втрачається повага не лише до будь-яких мовних норм, а й до будь-яких норм взагалі. Раз можна жити без єдиної мовної норми, значить, легко прожити і без дотримання єдиних для всіх законів. Це неправильно. Але ми так живемо. Нам не подобається, як ми живемо. Проте вдіяти з цим ніхто нічого не може, бо для цього треба вимагати в тих, хто поставлений над нами, домовитися про щось одне, спільне для всіх і обов’язкове для виконання. Тому в нас, до речі, забороняють фільми та книжки нібито через наявність у них різних збочень: люди, котрі накладають заборони, не знають і не хочуть знати, що таке норма. Через те для них усе, що виходить за межі їхнього розуміння – збочення.

… До речі, про вбиральню, з якої все для мене почалося. Я всюди виправив її на «сортир», заявивши: це така моя авторська редакція. Проти індивідуальних підходів до всього, від мови до законів, у нас у країні ще ніхто не виступав.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Кокотюха

Теги:

Версия для печати
66213
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus