5 образів Володимира Висоцького в театрі та кіно (ВІДЕО)

У четвер, 1 грудня, в український прокат виходить російський байопік "Висоцький. Дякую, що живий" — найочікуваніший, за результатами численних опитувань, фільм 2011 року. Але інтрига стрічки не в тому, що її знімали за сценарієм сина Володимира Висоцького, Нікіти, з яким знаменитий батько в показаний у картині період спілкувався дуже мало. І навіть не в тому, що це – перша спроба зняти художній фільм про найпопулярнішу людину СРСР 1970-х років, без перебільшення – людину-легенду, чий творчий, а особливо – життєвий шлях був не надто простим та легким. Основна інтрига – в старанному приховуванні імені виконавця головної ролі. За інформацією, отриманою від продюсерів стрічки, цю таємницю не розкриють навіть після прем’єри.

Коли акцент робиться не на змісті, а на формі, це вже викликає певні підозри в якості стрічки. Але тут варто згадати інше: "Висоцький" — перший масштабний проект, однак далеко не перша поява образу самого поета, актора та барда в кіно і на сцені. Хоча в усіх згаданих "Коментарями" випадках Володимир Висоцький – швидше образ чи навіть дух епохи, а не реальна людина.

1. Пам`ять. Вистава Театру на Таганці "Володимир Висоцький". (1981 рік)

Цією виставою популярний у СРСР московський театр драми та комедії, який був основним робочим місцем Висоцького, відзначив роковини по народному улюбленцю. Прізвище Висоцького й далі перебувало під неофіційною забороною, так звана "епоха застою" ще не скінчилася, же був живим генсек Леонід Брежнєв, хоча вже помер головний ідеолог компартії та, відповідно, один із головних ворогів Висоцького – Михайло Суслов. Вистава – не життєпис, а звичне фанатам ще культової на той час Таганки сценічне втілення поетичної спадщини кумира. Роль Висоцького ніхто не грає, на сцені – тільки його портрет, актори читають, а точніше – виконують поставлений Юрієм Любімовим мікс із текстів Висоцького. Показово, що того ж 1981 року виходить друком перший офіційний поетичний збірник Володимира Висоцького "Нерв": видання пробите з великим трудом, текст редагований та купюрований, але все ж таки ані виставу, ані книжку для публічних демонстрацій не забороняють.

2. Заборонене відео. Запис із "Кінопанорами" (1986 рік)

Наприкінці січня 1980 року Висоцький вперше і востаннє за життя записує свій виступ у професійній студії на батьківщині. Його знімають для популярної передачі  "Кінопанорама" – єдиної в СРСР програми про кіно. Заплановані кілька хвилин запису переростають, як це часто трапляється на зустрічах із Висоцьким, у майже годинний студійний концерт. Але в ефір це все не йде, є наказ старти запис. Проте копію ховають, а згодом тиражують піратським способом. Запис потай дивляться на квартирах щасливі власники перших у СРСР відеомагнітофонів. Один такий епізод старанно відтворено в фільмі Олександра Стефановича "Почни спочатку". За сюжетом музикант-бунтар, якого грає Андрій Макаревич, дивиться цю касету та заступається перед радянськими буржуями за Висоцького, який співає з екрану пісню "Я не люблю". Так чи інакше, але з широких кіноекранів легально показують великий шматок забороненого відео, тим самим нагадуючи про ще діючу заборону на постать народного кумира. До речі, стрічку "Почни спочатку" цензура теж довго не випускала на екрани. Не в останню чергу через присутній у ній образ Висоцького. Офіційно заборонений запис "Кінопанорами" вийде в ефір лише в 1987 році, після отриманої Висоцьким посмертно Державної премії СРСР.

 

3. Сатира Марка Розовського (1990 рік)

Відомий драматург та режисер Марк Розовський на піку "перебудови" екранізує власну п’єсу "Концерт Высоцкого в НИИ". Дія розгортається в замкненому просторі – кабінеті директора одного з численних московських науково-дослідних інститутів, що працює на "оборонку". Сюди, на секретний об’єкт, запрошений Володимир Висоцький. Квитки на концерт вже продані, висить рукотворне оголошення. Однак директор інституту – відданий комуніст – докладає максимум зусиль, аби зірвати виступ актора. Ситуація ускладнюється тим, що заборонити концерт Висоцького він, звісно може, проте дуже боїться стати через це непопулярним у колективі. Тож директор докладає максимальних хитрощів, аби втілити задумане, та попри багатоходові комбінації концерт все ж відбувається. У фільмі, в якому все крутиться довкола постаті Володимира Висоцького, сам він не з`являється навіть у хронікальних кадрах. Та всі чудово розуміють, про кого йдеться.

 

4. Анекдот Івана Диховичного (2002 рік)

На початку 2000-х років Іван Диховичний зняв псевдоепічну фарсову та "чорну" російську комедію "Копійка", в якій виступив і одним із авторів сценарію. Режисер за життя знав Висоцького, той навіть згадував такого собі "Ваньку Диховичного" в невеличкому циклі своїх текстів останнього періоду життя. Чи то з бажання помститися, чи навпаки – віддаючи своєрідну данину почуттю гумору приятеля, Диховичний вводить у свій фільм персонажа, якого звуть Володимир Висоцький. Грає цю невеличку роль маловідомий актор Ігор Арташонов. Причому глядач бачить екранного Висоцького на загальних планах зі спини, або у профіль, до того ж, дещо розмитий. У стрічці Висоцький стає героєм анекдоту: зваблює закохану у нього дружину провінційного інженера, а той продає йому, великому шанувальнику автомобілів, свою майже новеньку "копійку" — "Жигулі" першої моделі. Власне, за фільмом Висоцький – єдиний знаменитий власник цієї машини. Втім, він її дуже скоро розбиває, перебуваючи в нетверезому стані, та продає за копійки. Попри неоднозначність образу, саме у "Копійці" вперше у російському кіно була зіграна роль Висоцького.

 

5. Кітч. Серіал "Галина" (2008)

До російського біографічного серіалу "Галина", знятого Віталієм Павловим чотири роки тому, у глядачів дотепер є багато претензій. Зокрема, закиди про те, що стрічка ця занадто "жовта", а сама Галина Брежнєва не варта восьмисерійного фільму, бо розказати про цю жінку щось зрозуміле та цілісне, крім історії її скандальних романів, неможливо. Та й знаменита вона була лише цими романами. Тим не менше, обійтися без згадки пр Володимира Висоцького і тут не змогли! На початку 6 серії, коли, за сюжетом, активно розвивається черговий роман доньки генерального секретаря ЦК КПРС із танцівником балету Морісом Лієпою, до її робочого кабінету у АПН (агентство печати "Новости") приводять популярного артиста театру на Таганці Володю Висоцького. Взявши гітару, Висоцький дає концерт у кабінеті, співаючи пісні з "блатного" циклу, потім – ревниво дивиться на гламурного Лієпу, а далі – вимагає налити собі горілки, на що відразу отримує повний по вінця стакан. Хто зіграв цей епізод, у титрах знайти важко. Відтак сам тон епізоду досить характерний.

Читайте Comments.ua в Google News