Олександр Пономарів: Азарова неможливо навчити української мови

 

 

 

 

- Діячі Російської імперії вбачали небезпеку в поширенні української періодики, адже вважали, що це сприятиме сепаратизмові. Цей циркуляр був спрямований на те, аби заборонити видання популярної, наукової, літератури для дітей і дозволяв тільки публікацію художніх творів, хоч і до них були усілякі причіпки.

 

- Так, Петро Валуєв за походженням наш земляк, родом з Волині. Це один із тих, про кого Ленін казав: "Обрусевшие инородцы особенно часто пересаливают по части истинно русского настроения". Він вважав, що "ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Наслідки були згубні: на Наддніпрянській Україні не виходило нічого українською мовою.

 

Упродовж століть перебування в складі Російської імперії українську мову неодноразово забороняли. У радянські часи, десь у середині 60-х років минулого століття, почали проводити політику "зближення націй, аж до злиття". Звісно, ця теорія не витримувала жодної критики. Усі нації повинні були злитися в одну і мови їхні також.

Я тоді після закінчення університету працював в Інституті мовознавства. Так от, одну жінку вигнали з роботи за те, що вона спитала в директора, Івана Білодіда, як може злитися російська мова з казахською. Тоді ж розробили негласну теорію "перспективних" і "неперспективних" (приречених на злиття) мов. Перспективними були мови прибалтійських республік і закавказького регіону. Найбільше не пощастило "неперспективним" українській та білоруській мовам.

 

- Оці, що зараз керують державою, — не можуть. Коли зняли з посади члена політбюра ЦК КПРС Петра Юхимовича Шелеста, розпочалось масове витіснення української мови із вжитку.

 

Свого часу на Шелеста справила велике враження праця Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація". Він її прочитав і вирішив якось зупинити процес витіснення української мови. Саме з його вказівки в ЦК Компартії України всім, незалежно якою мовою вони розмовляли, відповідали: "Вас уважно слухають". Через два тижні всі почали відповідати українською.

 

 

- Насправді в нас немає людей, які не знають української мови. Просто в одних вона в активному запасі, а в інших — у пасивному. Мова — це втілення думки. Президент Франції Франсуа Міттеран завжди, коли мав вільний час, ходив у бібліотеку, відшуковував слова, аби розмовляти добірною французькою мовою. У нас такого президента в найближчі десятиліття не буде.

 

 

- Я дуже добре ставлюся до Ірини Фаріон. Можливо, українцям варто вже стати агресивнішими у відстоюванні своїх прав. Вона не проти російської мови, а лише за те, щоб українська переважала у вжитку. Зокрема, була єдиною державною мовою.

 

- Табачник прекрасно володіє українською мовою, він ще студентом працював помічником редактора студентської газети. Він просто антиукраїнський тип. Азаров — це взагалі клінічний випадок. Я більше таких не знаю. Його навчити неможливо.

Я ділю всіх людей на дві категорії. Це ті, які мають право на помилки, і ті, які такого права не мають. До першої групи належать люди, в яких українська мова в пасиві. До другої — викладачі, учителі, письменники.

 

- У більшості — проблеми з наголосами. Також багато помилок роблять із числівниками. Їх усі намагаються не відмінювати. Числівник "п’ятсот" буде в родовому відмінку "п’ятисот", а в давальному — "п’ятистам". Що це за "п’ятиста", "шестиста"... А ще усі чомусь кажуть "їздити по областям". Який жах. У місцевому відмінку закінчення "х", а не "м": "по областях", "по середах", "по лісах", "по полях". Депутати почали так казати, і всі вже повторюють — "по областям".

 

 

- Коли я чую по телебаченню, як ведучий говорить "Євро двадцять дванадцять", то так і хочеться йому зробити зауваження. Адже треба говорити "Євро дві тисячі дванадцятого року". До того ж, у нас багато відповідних слів, не варто все замінювати англіцизмами. От багато-хто полюбляє говорити "окей", хоч в українській мові є інші слова: добре, дуже добре, чудово, прекрасно… Також у нас є слово "містянин" — чудовий відповідник "городянину". Окрім того, варто казати "ВИпадок", а не "виПАдок". Уявіть собі російського журналіста, який сказав би "слуЧАЙ", його б одразу ж звільнили. Ще один приклад типової помилки — вживання слова "датчани", а правильно — "данці".

- Кожному треба починати з себе. Правильно Іван Дзюба казав: якби хоч двадцять відсотків київської молоді почали розмовляти українською мовою, то становище  в столиці швидко змінилося б на краще, й усі інші також би це зробили.