Під хоругвами ді-джеїв

Минулої неділі в Києві святкували День Хрещення Київської Русі, про що вітчизняні ЗМІ вже ретельно рапортували. Як завжди – намагаючись оминути конфесійні особливості події. Зрештою, для більшості присутніх це був звичайний шаровий рок-концерт.

Ідеологи російського православ’я вже давно задумуються над тим, як використати драйв і сп’яніння багатої на децибели музики задля високодуховної мети – повернення молоді до Церкви. Нарешті ця модель була продемонстрована і в Києві.

Рок-концерт – це не літургія. Навіть якщо на сцену виходять виконавці, які говорять про свою православну віру (здебільшого – набуту після багатьох років традиційної “рок-гріховності”). Та й шанувальники дармових концертів не надто переймаються політичними чи релігійними поглядами артистів, які часто-густо страждають на еклектизм, розхристаність та іншу мінливість. Незалежно від рекламних простирадл на сцені, публіка однак вишиковуватиметься у здоровенні черги до пивних наметів й ігноруватиме столи зі святою водою. Змінити цю “нечестиву” парадигму народного гуляння можна лише механічно. Наприклад, заповнивши паузи між виступами рокерів суто православним ді-джейством. У цьому жанрі Московський патріархат намагався експериментувати на багатьох сценах – спільно з нео-православними гуртами “Аліса”, “Чайф”, “ДДТ” тощо. Стратегія такого прямого спілкування з молоддю проста: треба якось ламати кайф заокеанським проповідникам, котрі заповнюють палаци спорту своїми бадьорими танцювальними молитвами. Інша річ, що така вимушена конкуренція змушує традиційну Церкву експлуатувати неприйнятні для неї ж методи. У Києві це засвідчив провідний ді-джей МП – диякон Андрій Кураєв. Російський гість, якого небезпідставно визнають авторитетним православним проповідником “нового покоління”, ошелешив присутніх риторикою новітніх “харизматиків”. Спершу пошкодував, що немає на концерті групи “Чайф”, бо їм належать... “головні слова про хрещення”. Після чого раптом перейшов на пацанський діалект російської мови: “Я хочу обратиться к тем из вас, кто еще не крещен: ребята, вы попали!”. Подальше роз’яснення цієї тези також вирізнялось ефектністю на межі фолу.

Прості слова – це, звісно ж, чудова зброя у дискусії з невігласом. Простими словами легко схилити на свій бік людину, яка не розуміє предмету розмови. Простим словами можна й справді назбирати певну кількість “прихильників”. Які збагнуть лише одне: священик – це ді-джей, а рок-концерт – це і є літургія. І мені важко збагнути, чому ця перспектива аж така зваблива для московського православ’я.