Хто з нас чорт?

Прокинувся від того, що в моїй голові безкінечно повторювався один рядок із пісні групи "Гоголь Борделло": “I don’t read the bible”. Найприкріше, що я не чув цієї пісні. Днями її наспівував один мій товариш – і чомусь ця фраза вирішила оселитися в мені. Вона просто знала, коли й до кого причалапати.

Цій історії передувала одна банальна ситуація. Я повертався з роботи, а назустріч бадьоро крокувала бабця із різнокольоровими буклетами в руках. За сто метрів було зрозуміло, що вона не запрошує на розпродаж до меблевих салонів чи на курси англійської мови. Я добре знаю такі буклети, бо свого часу досхочу поспілкувався з їхніми розповсюджувачами.

Коли проходив повз неї, бабця тицьнула мені під носа рекламну пропозицію свого господа й сказала: “Ви не хочете почитати Біблію?”. Я міг відповісти, що її “біблія” на кількох сторінках не викликає довіри, але натомість лише гигикнув і відмовився. Так, я вважаю, що трохи знаю цю публіку. Як і тих борців за істинну віру, що останнім часом взяли моду ставити попід храмами військові намети, де у великих казанах булькає страва для праведників, поки вони моляться проти всіх, хто не віддає їм атаковану святиню.

Ця бабця, яка закликала мене до свого поліграфічно бездоганного господа, не вперше бачила людину, яка сахалась від святого письма. Хто я для неї? Впертий грішник, який не скористався своїм шансом? Посіпака інфернальних людожерів? Сліпий і глухий бовдур? Якби вона справді так вважала, я б аніскільки не переймався. Але, на жаль, я у цьому випадку – не лише пересічний чортяка, але й гарант її віри. Своєю реакцією я лише переконую цю бабцю, що вона знайшла шлях до святості. Я – аргумент на користь її вибору. Так само і люди в оснащених релігійністю наметах живляться не тільки юшкою з казанів, але й людським несприйняттям. Що більше говорити про їхню агресивність та нетерпимість до ближнього – то більше вони матимуть підстав, щоб вважати себе воїнством божим.

Колись я намагався говорити зі всіма, для кого віра – це занадто вузький місток, на якому неможливо розминутися із зустрічним: його можна або схилити до спільної подорожі, або скинути вниз, де скрегочуть зуби й тхне сіркою. І я добре знаю, що з такими людьми неможливо дискутувати. Але інший шлях – відмовлятися від їхніх дарів чи ігнорувати їхню боротьбу – ще гірший. Бо тоді одного ранку ти почуєш у своїй свідомості цей рядок: “I don’t read the bible”. Й будеш змушений визнати, що почув його не просто так.