Не кожен може убити

Дурна ситуація. Кожен із вас бачив, напевно, щось схоже.

Центр міста. Чорний провулок. Звідти вибігає алкалоїдна баришня з веселими зойками: ”Ой, ой, ойбля”. За нею намагається бігти чорний чоловік, запліднюючи простір таким текстом: “Стой, падажді, стой, стой, падажді, я уб’ю тібя!”. Баришня кокетливо тікає, дотримуючись увічливої дистанції. Вона біжить із гиготінням, озираючись, біжить геть від свого переслідувача, наче й не дуже хоче втекти, ніби хоче, щоб її убили. Вона прагне, щоб її наздогнав цей чорний чоловік, котрий перечіпляється об цеглину, об власну ногу, об недоречність свого буття. І саме тому тікає зовсім не так, як тікають люди від своїх убивць. А в чорного чоловіка, між іншим, в руках – знаряддя убивства, якась чорна палиця. Насправді то ніжка від стільця, але увечері, та ще й в руках убивці, навіть віник справляє моторошне враження.

І ось він її майже наздоганяє. Майже-майже. Бо вона не швидко біжить, і повсякчас озирається, щоб убивця не відставав. Я так думаю, вона любить свого убивцю. Цього спитого дегенерата з палицею, який благально мовить: “Стой, сука, падажді, стой, я уб’ю тібя!”.

Вони вибігають на центральну вулицю міста. Там багато людей – вони всі вертаються з роботи. І вони не готові до того, що хтось когось буде убивати перед їхніми очима. Ніхто не хоче бути свідком. Від свідка – півкроку до співучасника. Так вчить телевізор. Тому всі поступаються їм дорогою. Мало хто бачить, як і звідки вони вибігли. Мало хто розуміє, що фінал цієї гонитви вже визначений для обох. Тому люди сахаються від чорного чоловіка, перебігають на інший бік вулиці, озираються, ніби хочуть переконатися, що він не біжить за ними усіма і за кожним окремо.

І ось чорний чоловік падає. Він усе ще промовляє свою мантру: “Стой, сука, падажді, стой, я уб’ю тібя!”. Каже це – і плаче. Йому ніхто не вірить. Адже справжні убивці не плачуть. Убивці – це безжальні скоти. Вони мають зробити свою чорну справу – і зникнути. Тож усі дивляться на нього з презирством. Ув одну мить він перетворюється з навіженого маніяка на бридкого тюхтія. І люди перестають зупинятися чи переходити дорогу. Всі вони тепер посміхаються або демонстративно спльовують у бік кілера-невдахи, який так привселюдно облажався. Всі ненавидять його за це. Усі, крім жертви.