«Донецькі» захотіли собі американського «Оскара»?

24 жовтня у рамках ІІІ Міжнародного "Кіноринку Молодість" відбувся показ художнього фільму "Корольов", створеного до 100-річчя з дня народження академіка. Раніше, в квітні цього року, стрічку показували в рамках ІV Київського Міжнародного "Кінофоруму Україна". Можливо, незабаром стрічка вийде в Україні в широкий прокат. Бо для виробників фільму ця обставина дуже важлива. І йдеться не про окупність фільму. Справа в тому, що "Корольова", скоріше за все, висуватимуть на здобуття премії "Оскар"

Фільм "Корольов" заявлений як спільний проект російської кіностудії "Майстер" і української Національної кіностудії ім. Довженка. За словами її генерального директора Ігоря Ставчанського, це перший серйозний досвід подібної співпраці. Крім цієї обставини є ще цілий ряд інших, які дають підстави вважати цю стрічку українською. Сергій Корольов родом із Житомира – це раз. Режисер фільму Юрій Кара, який прославився під час перебудови стрічкою "Злодії в законі", родом із Донецька – це два. Третя обставина особливо не розголошується, проте, за неперевіреною інформацію, частковому фінансуванню виробництва картини посприяв Віктор Янукович.

Усе це в купі стало підставою для того, аби фільм "Корольов" висунули цього року від України на здобуття премії американської кіноакадемії "Оскар". А ось ця інформація офіційна – її оприлюднив у дні роботи "Кіноринку Молодість" Анатолій Тесля, директор донецького кінотеатру ім. Шевченка.

За його словами, існує багато технічних складностей, та процес уже пішов. Нагадаю: для того, аби якусь стрічку висунути на "Оскара", потрібні, крім бажання, ще як мінімум дві складові: наявність у країні "оскарівського комітету" і присутність заявленої картини в прокаті. Поки що тут проблеми. Проте другу вирішити простіше, маючи підтримку будь-якого кінотеатру. Гадаємо, "Корольов" таку підтримку в Донецьку матиме. Але в такому разі "донецьким" доведеться докласти максимуму зусиль, аби в Україні створили, нарешті, справжній "оскарівській" комітет.

Та проблеми фільму "Корольов" на цьому не вичерпалися. Хто такий Сергій Павлович Корольов і що він зробив для радянського ракетобудування, знають лише ті, кому навіть не за 30, а за 35. Для решти громадян він "здається, якійсь там учений". А якщо молоді люди, які складають нині основну аудиторію кінотеатрів, такі подивляться картину, то для них Корольов залишиться диваком, який хотів полетіти в космос і за це його посадили в сталінські табори.

Своєю стрічкою Юрій Кара запізнився рівно на 20 років. Тоді, в перебудову, коли "Огоньок" зачитували до дірок, кіно про сталінські репресії, що торкнулися відомих людей, про жахіття підвалів НКВС і магаданських концтаборів, давало стовідсоткові касові збори на раз. До того ж двадцять років тому більше людей знало, хто такий Корольов і чим він займався. Тепер же цілком можна уявити собі такий рівень обізнаності: Корольов – це чоловік Наташі Корольової.

Та й сталінські репресії після "Стомлених сонцем" Микити Михалкова американській кіноакадемії набридли. Сьогодні там у пошані відстоювання принципів політкоректності, демократії та боротьба з тероризмом. Тому крок представників Донбасу до "Оскара" — в жодному разі не жарт, а зайве підтвердження цілком серйозних претензій та амбіцій цього регіону. Там уже почали, крім бізнесу, думати і про власний "культурний" імідж.

У Канни "донецькі" вже ходили. Керівники концерну "Київ-Донбас" брати Константиновські, які профінансували фільм "Orangеlove" (бюджет був заявлений у $ 3 мільйони), спочатку повезли готове стрічку відразу на Канський фестиваль. Окрім бажання неодмінно заявитися на престижному культурному заході, прочитувалося інше: по можливості встигнути обкатати на Заході тему "оранж", яка в Україні на момент завершення зйомок стрічки вже мало котувалася.

Та й за "Оскаром" наші вже не раз бігали. Свіжий приклад – минулорічна спроба режисера Оксани Байрак взяти американську кіноакадемію стрімким будьоннівськм наскоком: тиждень покрутивши свій фільм "Аврора" в одному кінотеатрі свого рідного Севастополя, вона поставила галочку "прокат був" і в якійсь нереальний спосіб пропхнула потрібні документи, куди треба. Звісно, "Оскара" вона не отримала, але в даному випадку головне не перемога, а можливість потім додавати: "Фільм висувався на премію "Оскар" від України".

Повертаючись до "Корольова", ризикну передбачити – бажаної статуетки він так само не дістане. Якість самого продукту ми тут не обговорюємо, хоча вуха всіх, хто дивився, різали і рвали гумові та пафосні діалоги героїв, швидше схожі на монологи. Головне, чого не сталося – не відбулося бодай поверхової навіть не просвітницької, а інформаційної роботи. По-перше, треба було спокійно, без пафосу, пояснити тим, хто потребує пояснень, хто такі Корольов, Ціолковський, Тухачевський, Гризодубова, Єжов та Берія. Бо аудиторія, що потребує подібних пояснень, уже виросла і ходить у кіно. А по-друге, логічніше було зробити з цієї історії серіал, по типу таких, як "Єсенін", "Зірка епохи" (про актрису Валентину Сєрову) чи "Брежнєв". Аудиторія серіалів більш вдячна і швидше всотує інформацію.

Так, амбіції серіалом не почухаєш. Зате надзавдання – розповісти про людину, яка, фігурально висловлюючись, запустила в космос Гагаріна – було б виконане.

Але ж люди з Донбасу хочуть "Оскара" і "Золотої пальмової гілки"…