Метрополітен - наш останній бастіон

На початку листопада приватні перевізники черговий раз заговорили про необхідність підвищення плати за проїзд у маршрутках. Це дало київським транспортникам підстави знову порушити тему підвищення вартості проїзду в муніципальному транспорті: автобусах, тролейбусах, поодиноких трамваях і метро. Сказати чесно, про наявність у Києві наземного державного транспорту, особливо – трамваїв, ми якось почали забувати. Але метро – це наше все.

Транспортники мають залізний аргумент: київське метро – найдешевше в світі. Навіть у Харкові проїзд підземкою зусиллями міського голови Михайла Добкіна піднявся до 75 копійок, що не додало йому популярності і закріпило без того низький рейтинг Михайла Марковича. У європейських країнах одна поїздка на метрополітені коштує від 1,5 до 2 євро. У Америці – від 1,5 до 2 доларів. Сума залежить від відстані. Скажімо, в Нью-Йорку в межах центру ви катаєтеся сабвеєм за півтора бакси, а коли треба в Бруклін чи Гарлем – готуйте два.

Найцікавіше в цій ситуації те, що і тамошня муніципальна влада періодично скаржиться на збитковість метро! Тобто, навіть якщо нас зараз прирівняють до американцям і змусять платити за жетон у метро 7,5 – 10 гривень (про еквівалент євро краще помовчати), вже за півроку почнуться чергові розмови про збитки, які все одно несе столичний метрополітен. Для порівняння можете згадати: від початку року залізничні квитки, згідно стратегічному задуму Міністерства транспорту та зв’язку, поступово подорожчали на 25 %. Люди все одно їздять, проблеми з квитками все одно періодично виникають, якість пасажирських перевезень майже не зросла (хіба почали запаювати в целофан разом із постіллю мило та вологі серветки), а залізничники все одно нарікають на збитки.

Але 50 копійок за проїзд у метро це не стільки економіка, скільки політика. Згадані 50 копійок – чи не останній бастіон, який тримається в умовах перманентного безвладдя в країні і не менш перманентної війни київської влади з київською опозицією. Навіть ціни на хліб почали зростати на кілька копійок. Хоча, здавалося, утримання стабільно невисоких цін на хліб та молоко – першочергове завдання будь-якої влади, аби зменшити соціальну напругу.

Те ж саме з муніципальним транспортом. Згадайте спробу одним ударом підвищити суму проїзду в київському метро, коли пасажирів уже готували до цінового стрибка, розвісивши біля кас попередження не скупати дешеві жетони. Не хочу перебільшувати, проте мені здається: в ті дні в Києві назрівала революційна ситуація. Така собі міні-Карибська криза, якої пересічні люди в півстоліття тому не відчували, зате армії СРСР і США кілька днів перебували в повній бойовій готовності. І в тому, і в іншому випадку перегляд позицій та локалізація конфлікту врятували ситуацію. Третьої світової війни не сталося. За проїзд в метро кияни та гості столиці далі платять 50 копійок.

Метрополітен – не приватна лавочка. Так само, як залізниця. Тому обґрунтованість підвищення цін тут ніхто ніколи не доведе. Якщо ті ж самі приватні перевізники, які за все платять із своєї кишені, готові за допомогою звичайного калькулятора обґрунтувати свої вимоги, державні структури повинні в подібних випадках мовчати в ганчірку. Адже метрополітен фінансується з бюджету. А бюджет наповнюється завдяки нам з вами: ми платимо податки. Тобто, кожен з нас фактично фінансує свій проїзд у підземці. Більше того – власники приватних авто, які не їздять на метро, все одно оплачують проїзд пішоходів. А 50 копійок, за логікою речей, лише додаткові інвестиції.

Копійки складаються в гривні, гривні – в сотні гривень, сотні – в тисячі, і так до мільйонів. А ці копійки останнім часом ллються в щілини турнікетів рікою. Бо з 16 до 20 години нормально проїхати Києвом можна лише під землею, де немає пробок. Тому, навіть піднявши вартість проїзду до 2 гривень, приватні перевізники не зроблять його швидким та зручним. Ці 4 години метро перетравлює такий пасажиропотік, що на окремих станціях виникають затори з людського натовпу. До того ж кількість людей, що користується метрополітеном, у столиці зростає навіть не щороку, а щомісяця. Нелегали-заробітчани, ніде не зареєстровані і не обліковані, користуються переважно метрополітеном. Хоч ці пасажири формально не існують для Києва, бо ніде не зареєстровані, фактично вони приносять метрополітену додаткові сотні тисяч гривень.

Так що, за всіма прикидками, метро аж ніяк не може бути надто збитковим. Не дуже прибутковим – згоден. Але, нагадаю, держава, зокрема – муніципалітет, не комерційні структури, які мусять дбати про прибутки. Натомість метро (як і залізниця) – монополісти. Хто вивчав бодай ази економіки, той знає: будь-яка монополія не несе помітних збитків. Незалежно від того, скільки платиш за проїзд – 50 копійок чи $ 1,5.

Правда, є в метро і певна та помітна комерційна складова. Віддаленість чи наближеність до метро напряму впливає на ціни на житло. Близько від метро – квартира дорожча. Далеко – дешевша. Виглядає, що підземка має певні бізнесові важелі. Аби так не було, влада не ганяла б із метро продавців преси. Добре хоч, що люди, які мешкають поруч із підземкою, ще не обкладені яким-небудь спеціальним податком "на метро". До речі, такий чи якійсь інший податок цілком може з’явитися. Пояснення йому буде дуже просте – що ви хочете, метро збиткове…