Чому Міклош Ковач не любить українську державу?

Кілька свіжих цитат зі статті керівника Партії угорців Закарпаття та Товариства угорської культури Закарпаття, екс-народного депутата Верховної Ради, депутата Закарпатської обласної Ради Міклоша Ковача, опублікованій в закарпатській газеті "Карпатолйо"" за 14 серпня 2009 року.

Публікація, здавалося б, присвячена буденній для нинішньої України темі -- президентським виборам. Але читається з захватом...

"Українську державу слід сприймати як ворожу фортецю, звідки методично тримають під вогнем закарпатську угорську спільноту -- тепер, наприклад розстрілюють її освітню систему. Для того, щоб наша спільнота вийшла з-під перехресного вогню, що загрожує її існуванню, частину цієї фортеці необхідно захопити".

У Міклоша Ковача, до речі, є свій "план захоплення":

"Результати виборів минулих років показують, що при понад 40 тисяч голосів ми точно мали би прохідне місце в одному з парламентських списків; фракцію із золотою акцією в обласній раді; абсолютну більшість у Берегівському районі; близький до більшості результат в Ужгородському та Виноградівському районах, Берегові, Чопі. Була б у нас власна фракція в Мукачеві, Ужгороді, Хустському районі. Ми були би значною силою в Мукачівському районі. Володіючи такою кількістю голосів, з нами би серйозно рахувалися нетехнічні кандидати в президенти".

Зауважимо, що угорців на Закарпатті усього 12%, а захопити вони хочуть владу, судячи з наведеного списку, ледь не в усьому краї. Інакше, каже він "ми не заслуговуємо на інший кінець, як бути кількома тисячами копачів та прибиральників, які матюкаються по-мадярськи на слов’янському Закарпатті". (Якби таке написав українець, скандал би угорці роздмухали на цілу Європу).

Риторика Миклоша Ковача вражає: "інакше ми залишимося беззахисними перед забаганками наших ворогів". А ось його оцінка провідних українських політиків: "В останній час з іменем президента й прем’єр-міністра пов’язується гіпернаціоналістична політика щодо меншин, а отже, антиугорська політика".

Але не тільки Ющенко та Тимошенко є ворогами Міклоша Ковача. Припало на горіхи й Януковичу. "Ситуація ще більш важка, бо коли Янукович був прем’єр-міністром, якраз тоді й наступив шовіністичний поворот в освітній політиці".

Міклош Ковач, безумовно, викладає не всі факти. Не любить він говорити, скажімо, що Українська держава, ця "ворожа фортеця", дала закарпатським угорцям більше прав, ніж вони мали будь-коли за сто останніх років. Про те, що за роки правління "гіпернаціоналістів" Ющенка, Тимошенка та Януковича відкрито пам’ятник угорському переселенню через Карпати на Верецькому перевалі, проти якого категорично виступала закарпатська громадськість. Відкрито пам’ятник мадярському орлу Турулу у Мукачівському замку, який, нині є символом Управління національної безпеки Угорщини.

В Ужгородському Національному університеті на історичному факультеті відкрито угорське відділення, внаслідок чого із державного замовлення у 50 місць 20 віддано угорцям, а 30 -- всім іншим народам Закарпаття, які складають 88% населення краю.

До речі, найбільше обурення угорських лідерів краю викликала потреба вчити державну мову. Важко собі уявити, але за деякими соціологічними замірами, 60% закарпатських угорців не володіють жодною іншою мовою, окрім угорської. Певно, такої національної меншини нема більше не тільки в Україні, але й у всій Європі.

Особливо пікантним є те, що звинувачує УкраїнуІ представник того народу, який свого часу вчив закарпатців мадярської у школах п’ястуками, пендриками, лайками і тотальними заборонами на будь-яке вище становище у суспільстві.

Жахливішого явища як мадяризація початку ХХ століття на Закарпатті -- годі уявити. Поголовне закриття українських шкіл, перейменування населених пунктів, зміна прізвищ на угорські, насильна відміна церковного календаря, ба навіть примусове введення латинки замість кирилиці -- ось що несла угорська держава українцям Закарпаття.

А тепер Міклош Ковач висловлює обурення Україні від імені 0,3% населення (частка угорців), що випускникам шкіл треба складати іспит з української мови і літератури. Хоча подібне тестування на знання державної мови є обов’язковим в усіх країнах Європи, у тому числі й любої йому Угорщини. І на жодну посаду ніде у світі не візьмуть людину, котра не знає державної мови.

І, зрештою, на що він сам прирікає своїх земляків, захищаючи їхнє право не знати мови країни, в якій живуть (навіть на елементарному рівні шкільного тестування) як не на ту ж горезвісну перспективу залишитися "копачами й прибиральниками, які матюкаються по-угорськи на слов’янському Закарпатті?

Українська мова не загрожує угорській ідентичності. Як не загрожує їй словацька мова у Словачині, де угорців – 10%, румунська у Румунії (6,6%) чи сербська у Сербії (3,5%). А навпаки -- робить з них повноцінних і рівноправних громадян, які себе почувають набагато комфортніше і соціально впевненіше зі знанням державної мови, ніж без нього.