УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Повний перекладень

0

Перекладати тепер українською мовою «Ім’я троянди» Умберто Еко навряд чи треба, хіба що освоїти який-небудь грант

При вході на територію книжкового ярмарку, котрий, попри грип, якось, та відбувся, нечисленних відвідувачів зустрічали такі собі дементори в клобуках. Вони роздавали кольорові флаєри, повідомляючи в такий спосіб про скорий вихід друком в Україні нового роману Дена Брауна «Утрачений символ». Як віднедавна модно, українська версія одного з найбільш очікуваних світових бестселерів виходить раніше за російську. Два місяці тому на Форумі видавців у Львові буквально розлетілася українська версія нового роману французького белетриста Жана-Крістофа Гранже, якої нема в російському виконанні. Нові романи Стівена Кінга вже кілька років перекладаються і видаються в Україні раніше, ніж у Росії.

Але попри те, не вистачає не лише якісних, а й взагалі – будь-яких перекладів світових бестселерів українською мовою. Можна надути щоки і сказати: теж мені Ден Браун, теж мені Стівен Кінг, замість галімої попси краще перекладати перевірену часом світову класику та просто «не попсову» літературу. І заведуть мову про українські переклади Богуміла Грабала, Умберто Еко, Орхана Памука чи хто там ще у них розумний. Проте це лише означатиме, що нечисленна перекладна література в Україні переживає ті ж самі псевдопроблеми, що й так само нечисленна оригінальна: комерційно привабливому чтиву протиставляється інтелектуальне читання (і навпаки).

Шанувальники Дена Брауна чи Стівена Кінга ніколи не домовляться з фанатами Хорхе Луїса Борхеса чи Ельфріде Елінек, навіть якщо їм оголосять: кінець світу завтра, обніміться, братове. Причому не домовляються вони в усьому світі, де люди пишуть, видають, перекладають і продають книжки. Проблема під назвою «Що перекладати?» в Україні має трошки іншу площину, а значить – на неї слід дивитися під трошки іншим кутом зору. А саме: якість, актуальність та оперативність самого перекладеного тексту.

Без жодного пафосу – в Україні колись була першокласна перекладацька школа. Звісно, перекладачу не досить знати мову і робити буквальний, літературно не опрацьований переклад. Кожен хороший перекладач не позбавлений літературного таланту. А якщо така вада є, дошліфовував текст до читабельного стану. Теперішні скарги читачів на українські переклади – констатація відсутності або однієї з цих складових (літературний хист і гарний редактор), або – двох відразу.

Проте в радянській Україні україномовна версія іноземної книги мала набагато більше значення, ніж просто якісне книжкове видання. Насамперед ці книги частково компенсували книжковий дефіцит як такий. Зокрема, «Три мушкетери», «Алісу в країні чудес», «Острів скарбів» та іншу популярну класику в українському перекладі знайти було простіше, ніж у російському: книжковий дефіцит. Про боротьбу мушкетерів короля з гвардійцями кардинала та «Декамерон» Боккаччо я вперше прочитав саме українською мовою 27 років тому, в рік смерті дядька Брежнєва. А російські радянські детективи про міліцію через дефіцит першоджерел читав українською, бо і це перекладали та видавали!

Далі: що українській мові добре, російській – смерть. Книги, котрі російською виходили важко і в сильно скорочених варіантах, українською перекладалися й видавалися якщо не надто оперативно, то принаймні – без купюр. Наприклад, антивоєнний роман Джозефа Хеллера «Уловка-22» з початку 1960-х років до початку 1990-х російською видавати не рекомендувалося: з різних причин твір вважався антирадянським. Проте українською мовою цей же роман у повному обсязі під назвою «Пастка для дурнів» був виданий у 1980-х роках, і ніхто за це не постраждав. Про «Пригоди бравого вояка Швейка» я вже не кажу: у нас цей роман виходив українською частіше, ніж у Росії – російською. Причому російський переклад чомусь ну зовсім не смішний!

З «Хрещеним батьком» Маріо П’юзо – окрема історія. Твір переклали в Україні майже відразу після його успіху в Америці. Але варто було надрукувати перші розділи в журналі «Всесвіт», як ті, хто насмілився це зробити, дістали проблеми від радянської влади. Пізніше, коли стало можна, роман видали і переклали російською мовою, але ця версія була скорочена майже наполовину від оригінальної. Тоді як український варіант «Хрещеного батька» вийшов друком на початку 1990-х, і як на той час, так і тепер це – найповніша версія світового бестселеру. Купюрувалися в російськомовних радянських варіантах переважно сексуальні сцени і все, що з сексом пов’язано. Тоді як українські переклади тих часів не грішили такими купюрами. Я особисто порівнював переклади, і робив вибір на користь українського. Хіба що цнотливе «оголені перса» не викликало і дотепер не викликає в мене жодних сексуально-еротичних асоціацій на відміну від «голые груди», але це – суто особистісне.

Ризикуючи нарватися на грубість, тим не менше, скажу: перекладати тепер українською мовою «Ім’я троянди» Умберто Еко навряд чи треба, хіба потрібно освоїти якій-небудь грант і роздати потім книги в бібліотеки. Бо, перекладаючи та видаючи українською роман, який уже давно прочитаний всіма, хто хотів, у російській версії, перекладачі та видавці, переконаний, роблять якісну роботу, яка насправді мало, кому потрібна. Читати цей та інші твори лише для того, аби порівняти два варіанти перекладу, навряд чи виправдано. Адже все одно читатимеш одну й ту саму книжку. Що в часи, коли довкола повно новинок, є насправді марнуванням дорогоцінного часу.

Через те, обираючи твір для перекладу на українську, слід, як на мене, повертатися до тих часів, коли українські версії в повній мірі компенсували дефіцит російських. Тому в нашій ситуації оперативніше, ніж росіяни, перекласти українською нові романи Дена Брауна, Стівена Кінга, казки Джоан Ролінг чи когось із Нобелівських лауреатів (аби ті, хто вважають себе інтелектуалами, далі мали змогу вважати себе такими) набагато важливіше, ніж старанно і красиво перекладати твори, котрі давно вже видані і навіть перевидані російською. Причому завжди лишиться відсоток тих, то або вперто чекає появи російської версії, або прочитає новинку в оригіналі. Знати мови не заборониш.

До речі, брати-росіяни нещодавно самі дали нам відмашку активніше перекладати та видавати українською актуальні іноземні твори: заборонили для видання та розповсюдження на території РФ книги певних авторів, котрі ще не так давно видавалися там і були дуже популярними в нас . Раз так, то пора перехоплювати ініціативу. Нехай за книжками їдуть тепер до нас: для експорту можна навіть друкувати частину тиражу російською, смак забороненого плоду не зіпсутий тисячоліттями. Виробництво дефіцитного продукту, тобто, такого, який не можна знайти десь, окрім як у себе вдома, завжди має комерційне виправдання. І якщо своїх актуальних белетристів та бестселерів у нас поки що катма, оперативно перекладати іноземні бестселери і поступово заповнювати ними хоч благенький, але – ринок, напевне має свої переваги.

Лишається тільки дбати про якість перекладу. Але це вже – зовсім інша тема…

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Кокотюха

Теги:

Версия для печати
133412
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus