Смугасте відчуття несвободи

Спершу я не повірив, потім здивувався, а ще згодом чомусь подумав, що в таких нікчемних дрібницях іноді містяться великі поклади солі. З одного боку, будь-яка мода має властивість повертатися, навіть якщо в ній, здавалося б, не залишилось і дрібки колишнього сенсу й масштабу.

Мода на американський прапор наприкінці 80-х щасливо поєднувалася з героями Сильвестра Сталоне, з жувачками “Турбо” й джинсами, з диско і хеві-металом, відеосалонами і народним передчуттям “кравчучок”; всі хотіли пошвидше виміняти учорашній совок на щось краще, й для багатьох американський прапор – це й було оте “щось краще”, символ нової свободи, яка зазирала у нашу дійсність колючим поглядом Клінта Іствуда.

Серед моїх однолітків тоді мало хто знав, що означає червоно-чорний прапор, натомість кожен міг сказати, скільки зірочок і смуг на американському. Значки і ремені, електронні годинники й футболки з прапором США набували подвійної цінності, чим насамперед скористалися цигани у підземних переходах.

Але найбільше з того часу мені запам’ятався один із сусідів, який купив (напевно, у тих таки циган) кульок з американським прапором. Ера поліетилену ще тільки починалася десь за порогом, і тому пакет, та ще й такий модний, одразу став окрасою подвір’я. Спершу сусід ходив з ним на роботу, відмовившись від звичного дипломата. Вечорами він дбайливо мив його і протирав ганчіркою, а потім вивішував сушитися. Одного разу він необачно доручив цю місію дружині, й та ледве не зіпсувала скарб, скориставшись не дерев’яними, а пластмасовими прищепками, від яких могли залишитись сліди.

Цей щовечірній ритуал омовіння й вивішування американського прапора-кулька, звісно, у багатьох викликав посміх. Іноді, хоч як це парадоксально, змішаний із заздрістю.

Нині важко в це повірити, але кульок служив сусідові кілька років. Кольори виблякли й місцями пощезли, в кількох місцях він прорвався (але був акуратно зашитий синіми, білими і червоними нитками – залежно від зони ураження). Зрештою, щось таке відбувалося й із самою модою на американський прапор, яка поступово даленіла, поступаючись новим економічним реаліям та огидному банковому пиву. А коли з’явилися обмінні пункти, синьо-біло-червона гама успішно поступилася відтінкам зеленого (зокрема й на поліетиленових пакетах), й це вже нібито інша історія.

У сусіда з’явилась “кравчучка” й дедалі частіше від нього можна було почути, що ніякої свободи у світі немає, і що поміняли шило на мило. Просто комусь пощастило, а комусь – ні. Й для когось американський прапор став символом нових можливостей і спокус, а для когось так і залишився дірявим і заштопаним кульком, – от і вся мода.

Приблизно таке ж резюме я нещодавно вичитав у польського класика Януша Гловацького, якому вдалося уповні скористатися з американського прапора: емігрувавши до США за часів режиму Ярузельського, він пробився до слави і добробуту, зазнав всесвітнього успіху, але так і не зміг позбутися того зворушливого провінційного нурту, котре я спостерігав на сусідньому подвір’ї: відчуття недосяжності цього символічного обміну, внаслідок якого совок з тебе нікуди не подінеться, навіть якщо охайно користуватися дерев’яними прищепками.

Звісно, новому поколінню всі ці дилеми 80-их – чужі й незрозумілі. Набагато простіше побачити і зрозуміти, як сьогодні у Європі, за висловом Мирослава Мариновича, “зводяться нові стіни”. І як весь цей “делікатний” захист від варварів натякає на нові обриси несвободи.

А тут ще й ця мода на американський прапор.

До речі, дерев’яні прищепки ще виготовляють?