Денис Комарницький: Банкова vs київське самоврядування: шляхом партії регіонів

Сьогоднішній наступ на Київ до болю схожий на те, що ми вже бачили за часів партії регіонів у 2010-2013 роках - із активним залученням медіа та силовиків. І відрізняється від тих часів тільки «новими обличчями», які виконують старі ролі.

Тоді центральна влада використовувала рафінованих журналістів «Інтеру» для продукування наклепів на своїх політичних опонентів. Зараз замість них суспільство вводять в оману Бігус, який очолює групу осіб яких правоохоронці спіймали на розповсюдженні та зловживанні важких наркотиків, і псевдожурналіст Ткач, який все своє життя працював на олігархів, а сьогодні отримує зарплатню на Банковій. (До речі, це саме той Ткач, який злякався оприлюднити надані мною відповіді на його запитання.)

Тоді силовий блок уособлював Ренат Кузьмін, заступник Генпрокурора, відомий тим, що фабрикував справи проти політичних опонентів на замовлення Банкової (зокрема проти Юлії Тимошенко і Юрія Луценка) і давав інтерв’ю «Інтеру», розповідаючи про доведеність її вини та вини інших опозиційних політиків. Зараз його місце зайняв Семен Кривонос, очільник НАБУ, який незграбно намагається виправдати свавілля своїх підлеглих - тільки інтерв’ю він дає вже бігусоткачам. До речі, судовий супровід політичних репресій і тоді, і зараз - до останнього часу, зрозуміло - забезпечував сумнозвісний Андрій Портнов.

Оцей колективний «Інтер» зразка початку 2010-х і наслідувачі Кузьміна - основні інструменти центральної влади, використовуючи які вона за рецептами часів партії регіонів, почала наступ на київське самоврядування. Шкода, що всіх сьогоднішніх кривоносів і бігусоткачів не навчив досвід їхніх попередників, які вже намагалися побудувати в Україні тоталітарний режим, але замість цього були змушені тікати і переховуватися від правосуддя. Особливо це стосується безпосередніх виконавців злочинних наказів. Кожна незаконна дія, кожен документ мають прізвище, ім’я та по батькові. Я вважаю, що люди, які сьогодні реалізують незаконні переслідування і репресії щодо українців під час війни, розколюють країну зсередини і тим самим допомагають агресору. Вони заслуговують не просто на люстрацію і звільнення з посад — ці люди повинні відповідати перед законом за статтею 111 ККУ «Державна зрада», і я переконаний, що так воно і буде

Щоб зрозуміти, як центральна влада користується своїми кишеньковими медіа і силовиками, розглянемо в деталях загальну ситуацію в Києві і в країні, оскільки політичне переслідування, що відбувається відносно мене і не тільки мене, не можна розглядати окремо від цього контексту. 

Перш за все, так звана операція «чисте місто», про яку так гучно заявили силовики, не має нічого спільного з правоохоронною діяльністю чи боротьбою з корупцією. 

Вона є елементом комплексу дій для досягнення стратегічної мети центральної влади – захопити контроль над Києвом, оскільки він є найважливішим електоральним ресурсом в країні. Справа в тому, що саме в Києві зосереджена дуже значна частина населення України, саме в Києві починалися всі українські Майдани, і саме від Києва залежить, хто стане наступним Президентом і хто виграє вибори до Верховної Ради. Тим більше у ситуації, коли рейтинг діючої влади дуже низький, а опозиційні кандидати  мають високі шанси перемогти на виборах. Саме тому, на мою думку, київська політика – це політика національного, а не регіонального масштабу.

На тактичному рівні центральна влада вирішує відповідні завдання, намагаючись штучно «навісити» київській владі негативний образ та розбалансувати роботу Київради й КМДА шляхом силового й медійного тиску на людей, які там працюють, а також на мене, бо багато хто з представників різних політичних сил є моїми клієнтами як адвоката і юридичного радника. Починаючи з 2020 року, стосовно представників київської влади порушено понад 1600 кримінальних справ, за якими практично немає обвинувачувальних вироків суду, бо основним завданням цих справ є дискредитація київської влади і створення негативної медійної картини. 

Показово, що НАБУ розпочало активні дії невдовзі після призначення Тимура Ткаченка головою КМВА —31 грудня 2024 року.  Дуже важливо пам’ятати, що Ткаченко і скандально відомий директор НАБУ Кривонос є родичами, оскільки їхні дружини - рідні сестри. Тож, очільник НАБУ має особисту зацікавленість у підтримці Тимура Ткаченка й намагається отримати вплив на Київську міську раду.

Я з Кривоносом особисто знайомий - консультував його з юридичних питань, коли він брав участь у конкурсі на посаду голови Державної інспекції з архітектури та містобудування. В нього тоді були проблеми на попередньому місці роботи пов’язані з підозрами щодо незаконного збагачення й земельними махінаціями, про які «незалежний» бігус чомусь не поцікавився, хоча інформація про це є у відкритому доступі. 

До речі, журналістам-розслідувачам варто було б запитати Кривоноса про ці факти його біографії. А ще про те, чому під його керівництвом НАБУ з органу боротьби з топкорупціонерами перетворилося на інструмент виконання політичних замовлень, повністю втративши своє початкове цільове призначення, та, відповідно. постійно опиняється в центрі гучних скандалів. І, нарешті, про те, чому у своєму смішному паркетному інтерв’ю, де Кривонос згадує моє прізвище, він не розповів про нашу робочу зустріч. Було б цікаво почути його версію нашого знайомства й досить цікавого спілкування. 

У цілому ж, я не розумію, що змушує Кривоноса сьогодні так відверто порушувати закон. Можливо, брак досвіду - спільна проблема молодих управлінців. А можливо, що коли ти знаходишся «на посаді», тобі здається, що ти і є закон. Але це хибне уявлення, яке зіграло злий жарт з дуже багатьма людьми.

Поза тим, перелічені підстави у сукупності пояснюють, чому так звана «операція «чисте місто» є фейковою й замовною, а також чому ці репресії розпочалися саме зараз. Принагідно підкреслю також, що дії силовиків провадяться з кричущими процесуальними порушеннями, без жодних реальних доказів, і супроводжуються брудною медійною кампанією в ЗМІ ТА анонімних телеграм-каналах. 

Тож сьогодні діюча влада послідовно повторює всі помилки партії регіонів, які й призвели до краху тодішнього режиму. 

Перша схожа фундаментальна риса – намагання максимально сконцентрувати владу у своїх руках - у всіх без виключення гілках. Для прикладу: у  партії регіонів (пр) була більшість у ВРУ, у «слуг» — монобільшість. У пр покійний Чечетов підіймав руку, і всі голосували як один, не читаючи навіть документи; у «слуг народу» цю функцію виконує Арахамія, і голосування відбувається за таким самим принципом.

Друга риса – нестримне бажання за будь-яку ціну захопити владу в Києві. Кожен Президент України після свого обрання хоче взяти Київ під контроль, не маючи для цього законних підстав. Через це центральна влада здійснює тиск економічно (через необґрунтоване обмеження фінансування київських державних програм) і силовими методами (через безпідставне ініціювання десятків і сотень кримінальних справ проти київських функціонерів і депутатів та їхнє подальше медійне цькування). Саме це відбувалося тоді, коли партія регіонів намагалася захопити Київ, призначивши свого «гауляйтера» - Олександра Попова, який потім став сумнозвісним, як людина що почала розгін протестувальників на Майдані Незалежності  у 2013 році, а юридичний супровід захоплення Києва, як я вже сказав, тоді здійснював усе той самий Портнов як куратор від Банкової.

Третя риса – атака на Київ через загрозу поразки на виборах від опозиції. Маючи низький рейтинг, партія регіонів чинила на Київ безпрецедентний тиск, тим самим готуючись до парламентських виборів, але  програла їх у 2012 році об’єднаній опозиції та отримала спротив киян і Майдан 2014. Так само рейтинг «слуг народу» зараз дуже низький, і майбутні вибори, як свідчать соцопитування, виграють опозиційні партії. А якщо знову опозиція об’єднається, чинна влада не матиме ніяких шансів і саме тому, влада робить ставку на знищення політичних опонентів. 

Підкреслю, що це не перша атака «слуг» на Київ. У 2019 році центральна влада вже мала намір зняти мера Києва з використанням адміністративного ресурсу й замінити його на нового гауляйтера. Тоді мова йшла про призначення ексміністра культури Ткаченка, відомого своїми намаганнями вкрасти Одеську кіностудію. Після зміни керівництва Офісу Президента атака припинилася, але це інша довга історія, безпосереднім учасником якої я теж був як юридичний радник. 

Після місцевих виборів 2020 року київській владі була висунута вимога призначити на посаду секретаря Київради «слугу». Виконати її було неможливо, бо посада виборна, а в «слуг»  після невдалих місцевих виборів було лише 12 зі 120 голосів, а інші політсили, представлені у Київраді, кандидатуру «слуг» не підтримали. Тоді ситуація вирішилася компромісом політичних сил «слуги» отримали голів двох впливових комісій: комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності,  комісії з питань власності — і посаду першого заступника міського голови з широкими повноваженнями.  У той період я був безпосереднім учасником цих процесів.

У 2021 році, коли попереду були парламентські вибори 2022, рейтинг діючої влади за результатами соцопитувань був низьким, і «слуги» однозначно програвали опозиційним партіям. Причому, на мою думку, вони б програли і вибори до ВРУ, що мали невдовзі відбутися, і наступні за ними президентські вибори. 

Саме тоді партія влади так гостро відчула свою вразливість, що не забула це відчуття навіть під час великої війни. Але повномасштабне вторгнення дало діючій владі другий політичний шанс. >

Суспільство згуртувалося проти ворога, і влада одержала мовчазну суспільну згоду на розширення своїх повноважень. Проте, на мою думку, повноваження воєнного часу були використані не для об’єднання країни й політичних еліт, а навпаки - для ще більшої централізації держуправління та роз’єднання суспільства. А згодом, влада взяла курс на знищення політичних конкурентів. 

Що чекає нас далі з огляду на ймовірні перспективи завершення війни і майбутніх виборів? Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, діюча влада одержала чіткий сигнал, що війну треба завершувати, демократію і свободу слова потрібно повертати, а вибори (президентські, парламентські, місцеві)  треба проводити. Особисто я вітаю завершення війни й проведення виборів, бо це те єдине, що зупинить загибель людей, воз’єднає розділені родини і дасть Україні мир та можливість розвитку.

Та за станом на початок лютого, коли брудні руки потяглися до Києва й назвалися чистими,  рейтинги «слуг народу»  були ще нижчі, ніж були у 2021 р., союзників немає, а вірогідність появи об’єднаної опозиції є високою. Тож, «слуги» розуміли, що програють майбутні вибори. Тому, на мою думку, після відповідної прямої заяви керівництва США з вимогою припинення війни і проведення виборів, влада дала вказівку правоохоронним органам активізувати всі можливі й неможливі напрацювання проти політичних опонентів і посилити всі форми їх переслідування – кримінальні, санкційні та медійні. 

Ведеться атака на депутатів від партії Юлії Тимошенко у вигляді порушених кримінальних справ, для Валерія Залужного влаштували показову «справу генералів», яких притягають до відповідальності за ті чи інші рішення, ухвалені під час війни. Паралельно атакують ресурсну базу Петра Порошенка у вигляді відповідних санкцій і дій правоохоронців, а по київській владі намагаються розповсюджувати фейкові медійні історії, паралельно розбалансуючи  роботу Київради та КМДА. І все це є нічим іншим, як підготовкою до майбутніх виборів.

*****

На завершення хочу підкреслити, що сьогоднішнє свавілля влади в Києві – це її агонія.  Коли настане мир, можновладцям доведеться відповісти і за політичні репресії щодо опонентів, і за свавілля проти громадян України, які втратили своїх рідних і домівки, які повернулися з війни інвалідами фізично або мають скалічену психіку, на яких полювало ТЦК, яких грабували й гнобили силовики. Те, що ми читаємо зараз у ЗМІ – про захмарні ціни на курячі яйця від Міноборони, неякісні міни і «паперові» бронежилети, розкрадені і фейкові фортифікації - то лише маленькі фрагменти. 

Повнота влади означає ще й повну відповідальність за все, що відбувалося і відбувається в країні. Відповідатимуть не партнери і не союзники, відповідати буде конкретно центральна влада. І момент істини обов’язково настане. Так само, як партії регіонів не вдалося перетворити Україну на своїх кріпаків, не вдасться і «слугам», які вирішили стати великими панами.

Як патріот своєї країни і свого міста, я переконаний, що попри все, Україна і Київ будуть безпечними, мирними, процвітаючими. Нинішні можновладці тимчасові, закінчиться війна – закінчаться вони. 

А Україна вічна, прекрасна і заслуговує на добробут, якого гідний український народ.

Про автора: 

Я, Денис Комарницький, киянин, народився в  Києві, одержав історичну і юридичну вищі освіти, здобув вчений ступінь у галузі юридичних наук, адвокат, юридичний радник.

У 2006 році  я став депутатом і головою фракції у Київраді, а у 2008 р. очолив найбільшу фракцію Київради. З 2002 року я беру участь у виборчих кампаніях всіх рівнів в Києві – спочатку у складі місцевого самоврядування, а після завершення роботи у Київраді як юридичний радник. 

Я не асоціюю себе з жодною політичною партією, але маю широке коло знайомств і надаю правову підтримку своїм клієнтам з різних політичних сил, в тому числі на парламентських і на місцевих виборах-2020. Серед моїх клієнтів є депутати опозиційних до влади партій. Метою сфабрикованої центральною владою політичної справи проти мене і низки депутатів Київради, а також метою масованої замовної інформаційної кампанії є саме тиск на місцеве самоврядування з метою захоплення Києва.