Олександр Шатхін: Справа Тимошенко і фальшивий доказ: коли політика остаточно перемагає здоровий глузд

Після заяви фахівця із цифрової криміналістики Джозефа Нагді про можливу фальсифікацію єдиного доказу у справі Тимошенко виникає незручне, але цілком логічне питання: якщо головний доказ викликає сумніви, то що саме роками продавали суспільству під виглядом “резонансної справи”?

Схоже, українська політична система остаточно перейшла від моделі “верховенства права” до моделі “верховенства сценарію”. Причому сценарію слабкого - з поганою драматургією, дірками в сюжеті та акторами, які самі забувають свої репліки.

Особливо символічно звучить формулювання “єдиний доказ”. У будь-якій нормальній правовій системі така фраза вже сама по собі мала б викликати нервовий сміх у прокурорів. Але в українських реаліях це, очевидно, вважається достатньою підставою для багаторічних політичних баталій, ток-шоу та гучних заяв про “історичну справедливість”.

Усе це дедалі більше нагадує стару пострадянську традицію, де результат потрібен раніше за докази, а медійний ефект важливіший за юридичну якість матеріалів. І коли через роки виявляється, що “ключовий доказ” може бути сумнівним, система навіть не червоніє. Вона просто переходить до наступного скандалу.

Бо українська політика давно живе за принципом серіального виробництва: головне - не логіка сюжету, а щоб глядач не перемикав канал.

І в цьому, мабуть, головна трагедія. Коли суспільство перестає дивуватися можливій фальсифікації доказів у справах топполітиків - це вже проблема не окремої справи. Це діагноз усій системі.