Алексей Буряченко: Злочини під час війни та їх викриття. Гірка пігулка правди, яка лікує організм

Сьогодні хочу обережно торкнутися дуже важливої і резонансної теми — заробіток на війні. Про таке не прийнято голосно говорити під час війни, адже це може зачепити гідність військових чи волонтерів, які гідно та чесно роблять свою роботу, але завжди знайдеться “погана вівця” яка своїми діями може зганьбити чесні імена усіх інших... І ці випадки потрібно вчасно виявляти і реагувати на них максимально принципово та рішуче! Адже це питання справедливості, до якої ми усі так прагнемо.

До багатьох із нас доходили чутки про не чесних на руку волонтерів, про махінації на закупівлях у військових частинах, маніпуляції у воєнкоматах, здирництво та вимагання за покращення умов ведення служби, чи банальний перевід в інший госпіталь для поранених та ін. Це жахливі історії, але усе що мною щойно було перелічено, це не просто вигадки чи чутки, це конкретні кримінальні провадження, які розслідують слідчі Державного бюро розслідувань в чиїй виключній підслідності є воєнні та військові злочини.

Чи приємно мені писати про воєнні та військові злочини під час війни, звичайно ні, це як на мене, найгірше і найбридкіше, тому що це дуже схоже на звичайне мародерство. Коли вся країна живе надією на Перемогу, а хтось в середині системи цинічно заробляє на цьому корупційні кошти — це недопустимо і як би мені не було неприємно про це писати, писати я все ж буду. Адже мені не все одно! Куди ми йдемо, як ми йдемо і з ким ми йдемо...

Як виконавчий директор асоціації органів місцевого самоврядування “Міжнародна асоціація малих громад”, я уже багато років професійно займаюсь питаннями регіонального розвитку і відповідно горизонтальних зв’язків на місцях серед мерів, депутатів, державних службовців у мене вистачає, навіть, з надлишком. І ось про що кажуть на місцях — волонтери молодці, стільки передають в тилові військові частини, а там не знають що з цим робити, адже умов зберігання для такої кількості продукції не передбачено, а інші ще більше, кажуть, що кошти на закупівлі списуються, а закупівлі проводяться тільки на папері, а потім підкладають замість типу-закуплених “волонтерські” харчі. Дійшло уже до того, що роблять паралельні гуманітарні склади з необлікованою гуманітарною допомогою... А про випадки корупційного заробітку деяких військових, які “плідно” працюють з мобілізованими уже ходять цілі легенди. Та і не чесні на руку військові викривають себе самі дуже швидко, у когось нова машина за цей рік з’явилася, у когось будинок чи квартира, а у когось і не одна...

Слідкуючи за суспільними настроями на місцях я відчуваю, що у суспільства накопичується незадоволення такими явно корупційними історіями, а держава, на превеликий жаль, не завжди вчасно, а головне, дієво, встигає на це реагувати. Від багатьох представників в державних органах ми уже звикли чути давно завчену фразу — “не на часі”. Ну “не на часі”, так “не на часі”.., але ж зловживання продовжуються на очах і така показова безкарність, точно, не робить честі, а ні ЗСУ, а ні усій державній вертикалі.

І тут ми переходимо до ключового питання — що робити? Адже, у жодній своїй статті я не займаюсь “тупою” критикою, а завжди пропоную вихід із складних ситуацій, враховуючи свій професійний та управлінський досвід. І вихід, як на мене, дійсно є!

Враховуючи безапеляційне лідерство у протидії корупції у воєнній та військовій царині Державного бюро розслідувань та принципову позицію його керівника Олексія Сухачова, за базис я все ж буду брати взаємодію саме з цим правоохоронним органом, який уже своїми діями усім довів свою дієвість та незаангажованість. І тепер потрібно вирішити дуже не просту задачу, як в часи обмеженого фінансового ресурсу, адже, нагадаю, ДБР є далеко не у всіх обласних центрах, забезпечити можливість прямої комунікації між небайдужими людьми на місцях, які володіють важливою викриваючою інформацією і працівників ДБР. І, бажано, зробити це все без “зайвих вух” в інших структурах чи силових органах... Погодьтесь, “задачка із зірочкою”, але відповідь, насправді, на поверхні. Потрібно за допомогою наявних урядових та неурядових механізмів, забезпечити сталий взаємозв’язок ДБР та органів місцевого самоврядування. Адже саме вони є “тримачами” найбільшого масиву корисної інформації, але тримають усе в собі... Оскільки остерігаються “політичних наслідків” і витоків від правоохоронців, чи представників влади “на місцях”, які у багатьох випадках уже зрощені з місцевою елітою, а дуже часто і самі складають її кістяк.

Свого часу я працював в місцевій державній адміністації і на власні очі бачив, як так-звані “місцеві еліти” вирішують локальні скандали без зайвого галасу, “вирішуючи питання” не по суті скандалу чи з самим корупціонером, а з тим викривачем, який вирішив добитися справедливості у законний спосіб. На превеликий жаль, ці проблеми носять на місцях системний характер і особливо тяжко добитися справедливості у таких зараз закритих царинах, як військова. 

Саме з вищенаведених причин та підстав я вважаю, що роль такого незалежного, незаангажованого та рішучого органу, як ДБР у цій парадигмі надзвичайно важлива. Люди мають знати, що вони точно можуть довіряти правоохоронцям які безпосередньо слідкують за забезпеченням законності у воєнній та військовій царині. Це і буде запорукою, як можливості швидкої та якісної перевірки інформації, так і невідворотності покарання, що в цілому і буде забезпечувати досягнення відчутного результату у цій надзвичайно чуттєвій сфері забезпечення запобігання корупції під час війни.

Разом з тим, я не можу пройти осторонь поточних досягнень Державного бюро розслідувань у військово-воєнній царині, адже це буде просто не справедливо. Мене відверто шокував кейс здирництва в Одеській військовій частині, коли посадовець вимагав у військових частину з їх щомісячних доплат (https://dbr.gov.ua/news/za-klopotannyam-dbr-sud-obrav-zapobizhnij-zahid-u-viglyadi-trimannya-pid-vartoyu-posadovcyu-vijskovoi-chastini-yakij-vidbirav-u-soldativ-bojovi-doplati), також, нікого не залишив байдужим кейс по вчиненню злочину працівниками Житомирського військового інституту ім. С. П. Корольова, по відмиванню бюджетних грошей на ремонті казарми (https://dbr.gov.ua/news/dbr-povidomilo-pro-pidozru-posadovcyam-yaki-privlasnili-groshi-vidileni-na-remont-kazarmi-v-zhitomiri), а халантість і фактично втрата у військовій частині на Івано-Франківщині 8,5 тон м’яса (загальна вартість понад мільйон гривень) для військових (https://dbr.gov.ua/news/za-materialami-dbr-suditimut-nachalnicyu-shovishha-v-yakomu-zipsuvalosya-majzhe-8-5-tonn-myasa-dlya-vijskovih) та побиття офіцером строковика на Житомирщині (https://dbr.gov.ua/news/pered-sudom-postane-komandir-vzvodu-z-zhitomirshhini-yakij-vihovuvav-soldata-kulakami) і, взагалі, послали мене в емоційний нокаут...

І таких кейсів в провадженні у ДБР дуже багато і майже по всім регіонам України. І про мародерів в середині системи і про не чистих на руку волонтерів, і про правоохоронців чи високопосадовців, які це прикривали і були, як кажуть, “і в темі, і в долі”.

Отже, резюмуючи сьогоднішню не просту тему, потрібно все ж відзначити, що Державне бюро розслідувань все ж, дійсно, робить усе можливе і не можливе, щоб задовольнити суспільний запит на справедливість та завдання Президента України Володимира Зеленського, на невідворотність покарання, але, завжди є що покращувати і до чого прагнути! І, точно, такі випадки внутрішньої корупції і бажання когось “заробити” на війні не потрібно приховувати, яка б до того б не була спокуса! Публічність — це потужна зброя не тільки для боротьби з корупцією, але і по її запобіганню.

А новий рівень успішної роботи по боротьбі з корупцією і запобіганню їй, може бути досягнутий через більш тісну горизонтальну комунікацію на регіональному рівні і збільшення довіри до роботи правоохоронних органах на місцях.