Екслюзивне интерв’ю з військовим волонтером В’ячеславом Соколовським

Про це пише "Багнет".

Зусилля активістів були б набагато результативніші, якби їх підживлювало сприяння з гори. А з цим, нажаль, все як раніше. Дарма що революційні зміни винесли на вершину влади нові обличчя. Дуже часто ці "нові" ще гірші від старих, бо "папірєднікі" не мали довіри і авторитету, а їх наступники мають і використовують добровільну і безкорисну працю активістів для власних цілей. Про одну з таких звиклих, але. Як не прикро, дуже характерних історій ми дізналися випадково. Герої конфлікту – волонтери, завдяки талантам і майстерності яких вдалося урятувати життя не одному українському воїну. І вдалося би значно більше, якби не антигерой – радник Президента та помічник міністра оборони Юрій Бірюков, який обсадив себе дивною командою, діяльність якої межує із шкідництвом.

Про безвідповідальне ставлення військових керівників до пропозицій і ідей волонтерського руху, який допомагає українській армії, про підводні течії, які створюють самі військові частини та військомати, перешкоджаючи волонтерському руху та ще про багато дивних, але наявних фактів протиріч серед самих військових в ексклюзивному інтерв’ю розповів військовий волонтер зі Славути, член ГО "Майдан" В’ячеслав Соколовський.

Він розповів про суть конфлікту, який виник навколо закуплених державою бронемашин Saxon в Англії і завезених в Україну, та їх переобладнанням.

"Наш волонтерський рух, ГО "Майдан", майже 2014 рік займався відтворенням МТ-ЛБ або, як називають цю машину в армії, мотолига. Це багатоцільовий легкий тягач, створений для перевезення людей та вантажів в 1964 році, ще за часів Радянського Союзу. Якось кілька із наших волонтерів поїхали у Київ на зібрання, де озвучили ідею переобладнати МТ-ЛБ в медичку. Тоді чомусь наша пропозиція не була сприйнята належним чином і зам’ялася. Але в кінці літа минулого року нам зателефонував Олег Хоменко, представник радника президента України та помічника міністра оборони України Юрія Бірюкова, і запропонував поїхати у відрядження до Миколаєва у військову частину, яка спеціалізувалася на відновленні бронетехніки. Єдине, що потім виявилося, що це були не МТ-ЛБ, а британські "Саксони", які тоді були закуплені і завезені в Україну. Ми погодилися на це. Та оскільки за 2014 рік ми дуже зносилися за роботою над МТ-ЛБ, то висунули умову, щоб наша робота хоча б мінімально оплачувалася. Ми попросили за всю роботу по 2 тисячі гривень, щоправда нам заплатили трохи більше, по 3,5 тисячі", — зазначив В’ячеслав. 

Проте, за його словами, події розвивалися дуже дивно.

"Шестеро наших чоловік їхало грузовим бусом, і абсолютно весь інструмент ми везли із собою – і тільки дякуючи тому ми все змогли зробити. Тому що на місці, у військовій частині, складалося враження, що ми перебували на чужій території: нас начебто і прийняли, але траплялися такі банальні речі, коли, наприклад, на всю частину ми не могли знайти свердла на "6". І ми мусіли самостійно вирішувати найелементарніші речі, виїздити в місто і шукати те, чого нам не вистачало в роботі у військовій частині, до того ж за свої кошти. Звичайно, що з початку до нас приїхав Олег Хоменко та заплатив нам за роботу 20 тисяч гривень. Але ми на ці гроші змогли зробити три машини, враховуючи те, що ми закупляли метал, кисень, матеріали тощо. Я вже мовчу про сили, які ми витратили на це. Таким чином ми переоснастили три "Саксони" в медички, де можна було загружати чотирьох поранених на ношах або двоє поранених на ношах і троє сидячих. Начальник Генерального Штабу приймав нашу роботу і схвалив її, після чого ці "Саксони" були передані військовим для випробування у полі. І вони з першого разу, навіть без наших консультацій, зорієнтувалися, що і як потрібно робити. Більше того, вони, за моїми спостереженнями, за дві-три хвилини повністю загружали чотирма умовно пораненими цю машину", — розказує Соколовський.

"А вже в Чугуєві потім ми зробили ще вісім машин МТ-ЛБ під медички, щоправда це було зроблено повністю за кошти, зібрані волонтерами і передані на переобладнання цих машин нам. І там була значно складніша система, де потрібно було обучати людей. Один зразковий "Саксон" військові навіть возили в Київ і представляли його президенту, щоправда без нашої участі. І після цього ми ще мали робити дванадцять "Саксонів", бо думали, що інтерес до нашої роботи буде і буде тільки зростати. І за нашими підрахунками, для цього на матеріали для переобладнання знадобилося б 12 тисяч гривень, а Миколаївський бронетанковий завод порахував їм за 77 тисяч гривень. Відчуваєте різницю? І в принципі ми і надалі мали співпрацювати і робити ці 12 машин, але щось не склалося, і наша робота заморозилася. Вже потім ми бачили ці переобладнані машини у Чугуєві, і скоріше за все, їх робили на базі військової частини. Але вони зробили їх так, що я б ніколи не посилав ці машини у війська. Бо військові інженери начеб то і взяли нашу ідею, але вони її так "реалізували", що я б не наважився класти на ті системи поранених. І практично, вибачаюся на слові, вони по*ерили нашу ідею, бо те, що я бачив, воно не придатне для користування", — підкреслив В’ячеслав. 

Тобто, представники Юрія Бірюкова, використавши ідею хлопців практично за безцінь, просто обірвав з ними зв´язок.

"Після Чугуєва пан Бірюков кілька місяців ще обіцяв, що нам повернуть ще 21-ну тисячу гривень за роботу, яку ми виконали за свої кошти. Але коли я останній раз йому телефонував, він сказав: "Я вообще не в теме. Я и так вам помог по своей доброте душевной". А що стосується використання нашої ідеї, то у нас не було на меті запатентувати її або що, ми просто хотіли допомогти наших військовим. Тоді про це і не думали навіть, що так може статися", — зазначив Соколовський.

Щодо причин у пана Бірюкова та його команди так вчинити із волонтерським рухом В´ячеслав Соколовський зазначив наступне:

"Ви знаєте, тут, мабуть, грає якийсь людський фактор – це те, що стосується конкретно пана Бірюкова. Чесно кажучи, це був дуже болючий удар по нашому волонтерському руху, адже наші хлопці, а нас близько 20-ти чоловік, працюємо з останніх сил та до останньої краплі поту. Бо за 2014 рік ми переобладнали два камази, сім МТ-ЛБ, які у нас забрали знайомі вояки і використовували їх в зоні АТО, і були дуже задоволені нашою роботою. І ми досі товаришуємо з цими вояками. Та проблема не тільки у одному пані Бірюкові, це такий комплексний підхід, мабуть, до волонтерської роботи. Наприклад, було дуже дивно, коли ми ще у 2014 році брали на переобладнання першу машину МТ-ЛБ, тоді нам поставили умову, що ми маємо її взяти через військомат. Ми звернулися у місцевий військомат, а він і пальцем не поворухнув, щоб допомогти нам, бо просто не захотів брати на себе ніяку відповідальність. І ми потім самостійно вирішували це питання".

Також В’ячеслав Соколовський зауважив, що головною проблемою, з якою вони зіштовхувались була безвідповідальність влади та дуже дивна реакція самих військових.

"От коли ми перший раз ми поїхали у Шепетівку у військову частину, де відновлюють бронетехніку, то на нас дивилися, як на ідіотів. Ми зрозуміли, що діла так не буде, і через своїх людей, викладачів-військових, змогли вийти на Генштаб і змогли взяти техніку на відновлення. І як виявилося, що там нічого складного немає, просто потрібно підписати договір на роботи. На мою думку, у військових частинах люди просто не на своєму місці. Наприклад, коли ми працювали над "Саксонами", то зіштовхувалися дуже часто з дефіцитом якихось елементарних запчастин і матеріалів, і ми через свої зв’язки добивалися, щоб через Міністерство усе це, причому навіть у більшій кількості, ніж треба, автобусами передавали у військову частину. Інший приклад, коли протягом нашої роботи на складах була купа запчастин, а узяти їх було неможливо, і чому – не зрозуміло. Також досить дивно було спостерігати у Миколаївській військовій частині те, коли командир ВЧ на третій день підійшов у столовій до нас (а чомусь пішли плітки, що у нас нічого не виходить) і запитав, як у нас справи. Я відповів, що "у нас все добре, закінчуємо роботу, "пораненого" загрузили за 14 секунд". І у мене склалося таке враження, що він почув дуже паршиву звістку. Звичайно, що я не знаю і не розумію всіх підводних течій там. Але мені здалося, що ми тоді там були зайвими. І хоча цього ніхто не міг сказати, бо нас офіційно приймали, це відчувалося на рівні відношення. От такі якісь пластмасові перешкоди нас зустрічали в роботі. А ми в Миколаєві за два тижні зробили те, що полковники не могли до нас зробити за три місяці. І якщо б у мене, як у підприємця, з’явилися такі люди в цій ситуації, то я б нізащо їх не відпустив би. Тому що ми довели свою ефективність, а по суті отримали нуль. Тому у нас складалося враження, що ефективність, яку ми показали, ніколи і нікому не була потрібною. Бо от для чого було гнати "Саксон" із Миколаєва до Києва, щоб його побачив президент? Хіба він щось розуміє у медичній техніці? Це питання, на яке у мене не має відповіді", — каже Соколовський.

На питання журналіста щодо нагальної необхідності в "Саксонах" та наявності своєї альтернативи бронемашин В´ячеслав зазначив наступне:

"Та це взагалі машини не для нас! Ці машини для асфальту, на яких було зручно ганяти хіпі по Лондону – саме для того вони були і створені. По-перше, вони дуже грузнуть, по-друге – перекидаються. Єдине, що у них є хорошого – це броня, з якої добре було б зробити блокпости. А рішення про переобладнання МТ-ЛБ, які ми робили останній раз, — оце дуже правильне рішення. Бо ця машина дуже прохідна (вона плаває та не грузне у болоті), легкоброньована, і як евакуатор для поранених на передній лінії – це просто чудовий апарат. До нас навіть приїздили лікарі із Хмельницького госпіталю, які були на передовій, то вони схвалили нашу систему переобладнання МТ-ЛБ у медички, бо вона дуже практична і майже не змінює цільових призначень машини – зверху йде одна направляюча, по якій рухаються ноші із пораненими".

Ще пан Соколовський розказав про перспективи військового волонтерського руху в Україні.

"Коли у нас начальник Генштабу Віктор Муженко приймав переобладнаний "Саксон", все виглядало перспективно і можливо надалі. Але коли дійшло до практики, то почали виникати незрозумілі перешкоди. Я думаю, що там питання у грошах, і нікому на цьому ринку ми не потрібні. Адже ми пропонували смішну ціну в порівнянні з іншими пропозиціями. Зараз у нас є пропозиція поїхати у Львів та зробити ще одну таку зразкову машину. Можливо, ми цим і займемося. Але, чесно кажучи, після того, як пан Бірюкова нас залишив ні з чим та не розплатився, то всіляке бажання пропадає. Бо та 21-на тисяча гривень дуже болісно нам обійшлася, адже хлопці поїхали, зробили роботу і приїхали додому голі-босі. Та й економічна ситуація в країні така, що заробити на цьому хоч копійчину майже неможливо".

 

 

Читайте Comments.ua в Google News