Раз, два, три — говори!

Якось один бальнібарбський фермер запросив короля спуститися на землю в гості, а король необережно погодився. Після того у селі, де живе фермер, збудували кілька посадочних майданчиків для летючого острова. Частенько разом з заявами в королівську канцелярію прості жителі прив’язують вино і їжу, особливо популярна зелена капуста. Король Бальнібарбі міг би стати найабсолютнішим монархом, якби зумів переконати своїх міністрів приєднатися до нього. Але міністри мають по великому маєтку на континенті і не хочуть віддавати свою вотчину та переходити на становище придворних фаворитів, надто непевне і хистке. Найбільше вразила Гулівера пристрасть лапутян до новин і політики, яку вони просто обожнюють. Лапутяни постійно цікавляться суспільними справами, висловлюються з приводу державних питань, запекло сперечаються через кожну партійну дрібницю. Вони дивляться новини на всіх каналах поспіль, читають Інтернет, газети й журнали вперемішку. Рейтинги партій затуманюють їхній мозок, і вони не помічають, як виросли ціни на бензин, а фракційні зрадники в парламенті їм важливіші, ніж шкільна програма. Та найцікавіше явище на летючому острові — ляскачі. Одягаються вони як слуги, а насправді керують усім лапутянським життям. Ляскач приставлений до кожного визначного лапутянина, у руках він носить коротку паличку, на кінці якої прив’язано надутий пузир із сухим горохом або камінчиками. За допомогою цього нехитрого пристрою ляскачі б’ють час від часу лапутян по губах і по вухах і в такий спосіб примушують промовців говорити, коли треба, а слухачів слухати, коли треба. При нагоді вони ще й по очах ляскають, щоб заглиблений у себе лапутянин побачив нарешті колоду в оці. Якось в одній кримінальній справі слідчі нічого не могли прояснити, аж невидимий ляскач стукнув по очах — і всі уздріли генерала, який сидів під самим носом і майже не ховався. Хтось із ляскачів згадав про майора, про якого всі вже майже забули, шльопнув його по губах — і майор знову заговорив. І тут залящало з усіх боків: одні ходять поговорити в прокуратуру, інші до журналістів. Ще донедавна аудіоплівки майора фігурували як запевна фальшивка, а тепер це речовий доказ. Бо ляскачі дали по вуху кому треба і їх одразу почуто: як це досі слідство сумнівалося у вірогідності плівок? А ляскачі не зупиняються і вміло керують увагою громадян. Лапутяни так до них звикли, що без ляскачів не виходять з дому ні на прогулянку, ні в гості, ні тим більше на інтерв’ю чи на прес-конференцію. Гуліверові химерні лапутянські звичаї швидко набридли. Він волів обходитися без ляскачів, інакше не довелося б нам читати про його дивовижні мандри.