Що би зробив Симон Петлюра з київськими соціалістами?

У січні 1918-го на подвір’я заводу "Арсенал" вивели полонених робітників. Кулеметів і набоїв не бракувало, хижого блиску у гайдамацьких очах – теж… Врятував життя інсургентам Симон Петлюра: за його наказом усіх допровадили до в’язниці.

Важко сказати, що би зробив екс-військовий міністр УНР, якби серед полонених були члени соціалістичної фракції Київради-2007 року. Можливо, у такому разі пощастило би не всім.

Саме ці народні обранці кілька днів тому прийняли гнівну заяву у підтримку збройного повстання проти інших народних обранців. Принагідно зауважимо — теж соціалістів.

Що стурбувало нащадків Грушевського і Винниченка? Де-юре: перейменування у Києві вулиці Січневого повстання. Де –факто: одному Янусу відомо.

Цитати перша. "Січневе повстання 1918 року робітників міста Києва було одним з найбільш яскравих та трагічних подій громадянської війни в Україні. Воно було спровоковано антинародною політикою Центральної ради. Ті, хто прагне перейменувати вулицю Січневого повстання мають на меті розстріляти пам’ять про повсталих робітників, яких Центральна рада розстрілювала з важкої артилерії".

Центральною Радою, нагадаємо, у той час називався парламент. Серед основних фракцій: українські соціал-демократи (УСДРП), українські есери (УПСР), українські соціал-федералісти (УПСФ),- всі як на підбір прихильники соціалістичної ідеї. Глава парламенту – Михайло Грушевський, керівник уряду Володимир Винниченко.

Отож київські соціалісти вважають, що за певних умов парламент може бути "антинародним", відповідно збройне повстання – прекрасним способом відновити справедливість. Якщо це нова лінія партії, то СБУ варто провести кілька профілактичних бесід, якщо думка окремих членів, то час уже міняти партійну прописку. На "Євразійський союз молоді", скажімо.

Однак чи так, чи інак, а в кожному разі київським соціалістам варто було би затратити трохи часу, аби заглибитись в анали історії. Підручники почитати шкільні, розумнішим – академічні книжки можна видати. Щоби не з’являлись у заявах думки такого класу:

"Мета цього перейменування – стерти з пам’яті народу той незаперечний факт, що потопивши повстання в крові, закатувавши руками гайдамаків та "вільних козаків" більше тисячі робітників, Центральна рада через кілька днів після придушення повстання була вимушена тікати з Києва".

Щоб зекономити майбутнім книголюбам час, рекомендуємо почати, скажімо з такої книги: Виктор Савченко. "Двенадцать войн за Украину". "Фолио". 2006. Почати можна одразу з 44-ої сторінки:

"Советская пропаганда рассказывала о расстрелах и расправах над арсенальцями после взятия завода. Говорили о сотне расстреляных, однако назвать фамилии жертв так и не смогли. Советским историкам нужно было только верить...

Как же было на самом деле?

Действительно, уже после захвата "Арсенала" несколько десятков его защитников были убиты на месте. Это были рабочие, которые не захотели сдаться и прятались в огромных подвалах завода, обстреливая спускавшихся в подвалы петлюровцев. Эти героические инсургенты были убиты или расстреляны в тех же подвалах. Но основная часть арсенальцев осталась в живых и была через несколько дней выпущена из заключения красными войсками, захватившими Киев ( війська Муравйова, які принагідно на марші понищили студентів під Крутами – "proUA").

В день захвата завода всех пленных арсенальцев собрали на большом дворе завода, сюда же притащили раненых защитников. Гайдамаки требовали расстрела всех пленных, навели на толпу два пулемета. Но Петлюра остановил расправу… Пленных повели в военную тюрму "Косой капонир", за два километра от "Арсенала".

Последний день штурма "Арсенала" стоил петлюровцам и арсенальцам до 70 человек убитыми и около 80 ранеными. Восстание породило у жителей Киева неуверенность и разочарованность во власти Центральной Рады, обескровило и обессилило части УНР, подготовило почву для штурма Киева воинством Муравьева".

Якщо читати соціалістам не хочеться, то є інший шлях: торкнутись розкоші людського спілкування. Часу на це треба менше. Ми, скажімо, з користю поговорили з кандидатом історичних наук, директором Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Костем Бондаренко.

- Щодо антинародної політики Центральної ради, спершу уточнення — Центральна Рада це — парламент?

- Так, звичайно. Парламент.

- А чи може він бути антинародним?

- В тім то й справа, що ні. До речі, членами Центральної ради були і деякі більшовики

- А соціалісти?

- Та вона взагалі була соціалістичною. Там були як соціал-демократи, так і соціалісти-есери... Тобто в Центральній раді домінували сили лівого спрямування.

Це було соціалістичне утворення, яке постійно вважало, що соціалістична Росія і Україна можуть знайти між собою спільну мову. У своїй заяві соціалісти явно завищують кількість жертв і перебільшують значення січневого повстання в історії України.

Таке враження, що зараз кожен трактує історію так, як йому вигідно...

- У нас вся гуманітарна сфера обслуговує політику: політологія перетворилася з науки на обслуговуючий матеріал, соціологія та історія — так само. Історію фактично в нас використовують як хочуть, не дивлячись на те, як все було насправді. Беруть і використовують як кому вигідно. Тому і соціалісти в даному випадку беруть не історичний факт, а той міф, який було створено в Радянському Союзі.

Оскільки "proUA" завжди був проти міфів, а тим паче недомовок, пропонуємо соціалістам визначитись остаточно. Бо єдине, що ми вважаємо неправильним у їхній заяві, це – напівміри.

Нагадаємо, що депутати Київради вважають, що вулицю Мазепи – зробити можна , однак не варто перейменовувати Січневого повстання. Краще десь у мікрорайонах.

Подібна двозначність може збивати з пантелику пересічного українця.

Відтак пропонуємо або ж перейменувати вулицю антинародника Грушевського на визволителя Муравйова, або ж Січневого повстання – на честь людини, яка врятувала життя сотням робітників. Симону Петлюрі.