Яйка, млєко, книжка?

На минулому тижні як ніколи часто вирували пристрасті довкола вітчизняної книжкової торгівлі. Спочатку книжники, книголюби та виробники книжок єдиним фронтом пішли в контрнаступ на київську мерію, захищаючи книгарню "Знання" від незаконного виселення з приміщення на Хрещатику. Потім під час Х Міжнародного книжкового ярмарку "Книжковий світ-2007" активно збирали підписи для подальшого захисту книгарень. І, нарешті, проголосили: на захист вітчизняного книжкового виробника в багатьох регіонах України стають партизанські загони. 9 листопада вони завдали першого удару по некомпетентності продавців-консультантів.

Хто винен?

Особисто мені в книгарні послуги продавця-консультанта не потрібні. Але якось мав нагоду переконатися: молоді люди, котрі влаштовуються в книжкові супермаркети, з тим же успіхом, вірніше – так само безуспішно могли б продавати господарчі товари чи парфуми. Некомпетентність, а точніше – дещо вивихнута компетентність більшості цих людей просто вражає.

Отже, сталося так, що книжковий міні-маркет, до якого я завітав, виявився порожнім. Троє консультантів нудьгували біля каси. Тож не дивно, що один хлопчина визвався допомогти мені порадою. Побачивши, що я зацікавився новим виданням "Імені троянди" Умберто Еко, він защебетав: "Бачили такий фільм із Шоном Коннері? Це книжка за мотивами фільму!". А коли я посунув руку ліворуч, до "Клубу Дюма" Артуро Переса-Ріверте, отримав консультацію: "Це теж прикольно. Бачили, може, фільм "Дев’яті врата" з Джонні Деппом? Це теж по фільму книжка".

Очевидно, сучасна українська художня література потерпає від того, що твори вітчизняних письменників не екранізуються. І в фільмах за мотивами романів не грають відомі актори. Можливо, тоді б продавці-консультанти звертали на них увагу покупців більш активно. І власники книгарень давали б вказівку не ховати ці книги вглиб торгової зали, а навпаки – ставити на видне місце, поруч із світовими бестселерами.

- Ми оцінюємо рівень продажів вітчизняної літератури максимум 25 % від її потенціалу, — заявляють члени групи партизанського книжкового мерчандайзингу, серед яких були помічені літератор Юрко Покальчук та журналіст і письменник Михайло Бриних. – Можна довго і занудно піарити авторів по телебаченню. Але якщо читач не знайде рекламованої книги в магазині, єдиний спосіб її подати – ганяти автора з туром по країні. Тому лишається партизанити.

Справді, не треба проводити спеціальних досліджень, аби переконатися: найбільша кількість випадкових покупок припадає на так звану зовнішню вітрину. Побачивши товар, у нашому випадку – книгу, на видному місці — перехожий чи просто відвідувач мимоволі думає: раз саме цей товар виставлений лицем, то чом би й не купити? Найменше шансів бути проданою та купленою має книжка, яка стоїть на нижній та верхній полицях, або – взагалі в другому ряду. А найкраще місце для книги – полиця на рівні очей.

Як із цим боротися?

Надзавдання для партизанів – зайти в книгарню, відшукати там книжку вітчизняного автора, видану українським видавцем і переставити її з темного закапелка на видне місце. При цьому бажано вкласти туди папірець із нагадуванням: "Я хочу бачити цю книгу на центральній полиці!"

Нічого протизаконного в цій акції нема. За великим рахунком партизани допомагають книгарні заробляти додаткові гроші. Адже справді досить дивним виглядає той факт, що власники книгарень беруть на реалізацію українські книжки, а потім не докладають жодних зусиль, аби поставити цей товар перед ясні очі покупців. Згодом, коли ці книги вкриються порохом на маргінесах книжкових супермаркетів, їх повертають як неходовий товар. Тоді як практика так званих письменницьких турів доводить: якщо книгу не ховати від людей, а справді продавати – її таки можна продати!

Акцію під назвою "Велика Книжкова Листопадова Революція" проголосили 7 листопада одночасно в Києві, Харкові, Дніпропетровську та ще кількох крупних українських містах. До "партизанських загонів" зголосилося відразу дев’ять мистецьких організацій і харківське видавництво "Фоліо". Хоча останнє не може поскаржитися на брак уваги – книги "Фоліо" є і в спеціалізованих магазинах, і в роздрібній торгівельній мережі. Значить, все ж таки і їм пече…

9 листопада одночасно в 10 містах партизани почали самовільно, без дозволу власників книгарень, встановлювати українські книги на найкращі для продажу місця. На диво, обійшлося без ексцесів: партизани ж не намагалися нічого вкрасти. Проте мушу попередити про одну цікаву обставину. Я практикую подібні речі час від часу і почав робити це задовго до того, як мої однодумці вирішили провести цей "книжковий флеш-моб". Але коли я невдовзі заходив до магазину подивитися на результат своєї праці, виставлену мною на видноту книгу хтось дбайливо запхав назад. Так що, партизани, готуйтеся до протидії.

Хоча мені й далі не зрозуміло, чому ті, хто продає книжки в Україні, здебільшого не працюють з вітчизняною книгою, як із товаром. Тобто, вона чомусь не є об’єктом мерчандайзингу – підрозділу маркетингу, що вчить правильній організації експонування товару і визначається як "прибуток без трат". Йдеться навіть не про патріотизм бізнесменів, а про елементарне небажання більшості з них працювати з не розкрученими брендами. Прибуток без трат вони, між іншим, і без того мають: книги російських видавців активно розкручуються в Росії і потрапляють в наш інформаційний простір. Тому, не докладаючи жодних власних зусиль, можна користатися плодами праці закордонних піар-технологів. Це стосується взагалі будь-якого українського культурного продукту: про те, що він чогось вартий, ми дізнаємося з російських ЗМІ.

А може, ворога шукають не там?

Мені зараз можуть закинути: хорошу книжку, мовляв, і в закапелку знайдеш. Значить, українські книжки погані. На що відповім: українські автори і видавці, формуючи авторську позицію та видавничу політику, здебільшого припускаються однієї помилки. Вони кожну свою книжку подають не як товар масового вжитку, а як безцінний елітний продукт важкої інтелектуальної праці і такого ж філософсько-інтелектуального навантаження. Тоді як з-за кордону до нас іде насамперед вал чтива.

Причому це не конче детективи чи мелодрами з фантастикою: за східним та західним кордонами письменники давно вже освоїли метод написання так званого "комерційного умняка", попсової контркультури тощо. В нас же такий підхід чомусь вважається неправильним. Замість того, аби розважати читача, письменники змагаються між собою, хто найрозумніший і в чиїх творах більше цитат з Пруста, Ніцше, Джойса, Уельбека, Бегбедера, Пєлєвіна тощо. А видавці ведуть активну боротьбу з популярною книжкою, підміняючи її текстами, які "зламують код буття".

Таким чином, вони самі формують стереотипи по відношенню до української книжки як до чогось другосортного і малоцікавого. Хоча серед українських книжок є не лише занудні, а й досить цікаві та конкурентоспроможні. Власники ж книжкових магазинів разом із продавцями-консультантами опиняються в полоні цих стереотипів, бо не готові прочитати хоча б одну книгу з десяти. Через те не знають, як продавати такий товар, як рекомендувати його покупцям і як з ним працювати. Результат – місця на нижніх полицях, в темних закутках та других рядах.

Саме з таким мимовільним ситуативним невіглаством і хочуть боротися бійці невидимого фронту книжкової торгівлі.