Яцек П’єхота: Польський капітал не буде інвестувати в непрозору економіку.

- Що після зміни влади в Україні кажуть великі польські фірми, що є членами Польсько-української господарчої палати?

- Вони чекають. Уже з’явилася надія, що в Україні буде впорядковано центри прийняття рішень. Усі підкреслюють, що в Україні боротьба між президентом і прем’єром створювала такий хаос, що бізнесмени не знали з ким і за скільки можна про щось домовитись. Польські бізнесмени порівнюють ситуацію в Білорусі і в Україні: в Мінську – порядок. В Києві – хаос. У нас є надія, що зараз монолітна влада спроможеться все впорядкувати.

- А надія на реформи у них є?

- Якщо вашим урядом сказано, що ми врегулюємо повернення ПДВ через емісію цінних паперів, — то це хоч якась конкретна пропозиція. Бо до цього часу були лише обіцянки і ніхто нічого не робив. Кожен бізнесмен як міг щось комбінував, щоб повернути ПДВ. І найчастіше нічого не вдавалось.

- А як Польща повертає ПДВ?

- Автоматично і згідно із законом. Міністерство фінансів в термін до 60 днів має його повернути. Усі документи є достовірними, і кожен орган може їх перевірити в мережі. У нас митна служба підпорядкована Брюселю, тому нема можливості, що підприємець продасть "повітря" і звернеться про повернення ПДВ.

Свого часу поляки почали платити податки, як знизили ПДВ. Зараз він 19% . В 2003-ому він становив 27 %.

Зараз переважна більшість підприємців його платить і має святий спокій. Щоправда, перед виборами "Громадянська платформа" Туска обіцяла знизити всі податки до 15%.

- А що сприяло зниженню головного податку

- Нам потрібно було мотивувати людей до активної діяльності. ПДВ знизили, як і знизили податок від фізичних осіб. Зниження податків не привело до зменшення доходів в бюджет. Бо люди почали виходити із тіні. Їм почало виплачуватись працювати прозоро.

- А в Польщі фірми депутатів правлячої партії платять так само як і опозиції?

- Звичайно ( здивований – ред.). Польський прем’єр і члени уряду не є власниками фірм і працюють на користь держави і наповнення її бюджету. В Україні теж мають бути створені такі умови. І те, кому належить фірма — не має значення. Має значення лише те, щоб весь бізнес грав за одними правилами.

А досягти цього можна, підсилюючи незалежні органи контролю. У нас депутати є під сильним контролем незалежних інституцій – Центрального антикорупційного бюро, Вищої палати контролю, всіх силових органів. Центральне антикорупційне бюро, яке створене минулим урядом, має особливі права до перевірки податкових декларацій політиків і їхні родин. І виконує свою роботу дуже ретельно.

- То чи може в такому випадку теперішня Україна привабити польських інвесторів?

- Польський капітал не буде інвестувати в непрозору економіку. Без економічних реформ, зниження оподаткування, ваші підприємці і далі будуть тікати в тінь. Головним для надання кредиту має стати аудит діяльності, а не близькість до влади.

Європейські банки, що працюють в Україні мають величезні проблеми із подібним "владним" бізнесом. У вас або банк не проводить широкої кредитної політики і кредитує лише західні фірми, або має проблеми із неповерненням кредитів, які були виділені непрозоро.

- Тим часом в Україні періодично нагнітається паніка, що іноземний інвестор скупить все.

- У нас була подібна ситуація. І навіть зараз перед виборами деякі політики кидають подібні гасла. Не має значення звідки приходить капітал: з Москви чи з Парижу — він має працювати на однакових умовах. І для цього треба зміцнювати роль держави: законів і контролюючих органів.

У Польщі закон, який забезпечив, що головним податком є ПДВ, зробив так, що капітал почав працювати, і немає значення звідки він походить. Розмовляючи з українськими бізнесменами я чую, що ми, поляки, все розпродали. Я не розумію, в чому тут проблема. Усі банки, які є в Польщі, — італійські, німецькі, польські, — конкурують між собою за клієнта. Мені здається, що ми з вами вже стали настільки різними світами, що нам будуть потрібні десятиліття, щоб знову зрозуміти одне одного.

- Ви були міністром економіки, коли Польща виходила в "інший світ". Що було зроблено правильно, а що ні?

- У 1994-95 роках Польща хотіла притягнути інвесторів в ті регіони, де були великі підприємства, які просто вмирали. Там треба було швидко створювати нові робочі місця.

І ми відкривали спеціальні економічні зони (СЕЗ). Їх було 16. Це були Шльонск, Ваубжих, Мєлєц та інші. В цих зонах фірми були звільнені від ПДВ. Плюс адміністратори зони забезпечували всю інфраструктуру, щоб інвестор якомога швидше міг почати працювати. Очевидно, що у той час СЕЗи були створені поза правилами Євросоюзу.

В ЄС допомога держави (допомога публічна) є допустима, але обмежена досить логічними умовами: не можна без обмежень надавати підприємцеві допомогу із бюджету, бо це збурює конкуренцію, адже один отримує, а інший — ні. А державною допомогою є кожна пільга, чи звільнення від податків, кожне відтермінування сплати податку. Це все допомога, яка є недопустимою.

В таких СЕЗах, як наші, можна було надавати державну допомогу в такий спосіб: для малих і середніх фірм (до 100 працівників) допомога має становити до 50% від вартості інвестиції, для великих (понад 250 працівників) – до 30%. Ці правила змінювались. Але є сектори особливі, де не можна взагалі дотувати, наприклад автопром. В окремих випадках вона становить до 15%. І Єврокомісія надає перевагу надавати допомогу готівкою, бо це найбільш прозорий спосіб. Бо відомо, що звільнення податкове, це декілька років комбінування коштами, оборотом. А ЄС прагне до найбільш прозорих способів.

Коли я був міністром, то це був вже той час, коли ми входили в ЄС і все мали привести до вимог Євросоюзу. Так от, у нас інвестори отримавши пільги без жодних обмежень, з єдиною умовою — збереження певної кількості місць праці на певний термін, опинились в ситуації, коли всі пільги мали скасувати. Я метався між Брюселем і багатьма столицями світу, бо нам інвестори погрожували міжнародним арбітражем. А більшість інвесторів – це великі міжнародні концерни, з передовими технологіями, в яких Польща справді зацікавлена. В результаті нам вдалося домовитись і з інвесторами, і з Брюселем про такі умови, які обмежили допустиму державну допомогу до прийнятої в ЄС межі.

- Що саме Ви для цього зробили?

- Створили цілісну систему надання публічної допомоги на умовах Єврокомісії. Тоді ми конкурували з угорцями, словаками і чехами, які вже тоді на широку руку роздавали державну допомогу на умовах ЄС. Для того, щоб надати допомогу в готівці – треба ще мати гроші в бюджеті і закони, які це дозволяють робити.

Тому, по-перше, ми написали закон про допомогу важливим інвесторам. Моє міністерство його приготувало, я провів через парламент. По-друге, було створено систему надання такої допомоги. Було створено міжвідомчу групу, яке все перевіряла.

Як міністр, я особисто мав довести Кабінету міністрів, що надання допомоги із бюджету країни великим інвестора (типу Тойота) буде прибутковим для держави. Якщо я надаю публічну допомогу в 10 мільйонів, то з точки зору інтересу держави, — що теж є умовою ЄС, — вона має оплачуватись державі: мають бути створені робочі місця, люди будуть платити податок на прибуток, наступить рух в економіці і надійде ПДВ в бюджет і т.д.

Цей закон і всю систему ми зробили за декілька місяців. Бо в той час зацікавленість регіоном Східної Європи в інвесторів зросла неймовірно. Бо вступ Польщі в Євросоюз відкривав їм не лише 40- мільйонний ринок Польщі, а весь 450- мільйонний ринок Європи. Рівень інвестицій йшов стрімко вверх. Але, не забуваєм, що інвестори мали вибір між чотирма країнами Східної Європи. І ми намагались встигнути.

- Тобто були й поразки?

- Так, на початку мого міністерського терміну ми програли інвесторів, Пежо і Тойоту, чехам. Бо наш уряд не мав законів, які регулювали цю сферу.

- А чи є приклади, коли Польщі залежало на українському інвесторі?

В 2001 році стан польської металургії був трагічним. Чотири головні підприємства, які давали 70% сталі в Польщі, були де-факто багатомільйонними банкрутами. Нам залежало на інвесторі в цю галузь. І ним став український Індустріальний Союз Донбасу (ІСД), який переміг американську корпорацію US Steel у тендері за "Хуту Ченстохова".

Для порятунку "Хути Ченстохова" було створено спеціальний закон, який дав можливість реструктуризувати борги. В кінці цього процесу мав бути знайдений приватний інвестор. Бо Єврокомісія має такий критерій щодо можливого надання публічної допомоги – це критерій приватного інвестора. ЄК цікавить, чи приватний інвестор зацікавлений інвестувати, чи сплатив би борги, чи відтермінував їх… Якщо в процесі реструктуризації підприємства з’являється такий інвестор, то це вагомий аргумент для Єврокомісії, що така допомога мала сенс. Бо публічну допомогу можна надавати при умові, що вона вплине на підвищення конкурентноздатності підприємства.

У цьому різниця з важкою промисловістю в Україні. У вас держава надає допомогу перманентно: у вигляді митних ставок (захист ринку), зниження ціни на газ, зниження тарифів на перевезення. Це все публічна допомога, яка весь час надається і є безтерміновою. І в кінці процесу вона не приводить до здатності фірми самостійно конкурувати у відкритому конкурентному середовищі.

- А яке ставлення до Росії, як інвестора?

- Ми теж виходимо із соціалістичного блоку і пов’язуємо російський капітал із інтересами держави Росія, сприймаємо його як інструмент політичної гри. Ми бачимо, що він пов’язаний із державною владою. При уряді Лєшека Міллєра була гучна справа, коли ми шукали інвестора для нафтопереробної групи "Лотос".

Профільний міністр, зробив висновок, що найкращим є російський "Лукойл", але сказав: "Прем’єр Міллєр має оцінити політичні ризики" .

Росіяни не заінвестували тоді в "Лотос", ми не змогли нав’язати інвестору інвестиційних і соціальних умов. Але зараз вони купують акції цього підприємства через угорські чи інші фірми. Хоча з точки зору інтересу держави, і це підтримує Євросоюз, походження капіталу не створює жодної загрози.