Автор „Обкома” заявляет о незаконном задержании милицией

„Голові Національної

спілки журналістів України

п. Ігорю ЛУБЧЕНКУ

Дорошенка Юрія Олеговича,

члена НСЖУ, незалежного журналіста,

А/С № 5, Київ-25, 01025

Вельмишановний Ігоре Федоровичу!

Нещодавно зі мною стався інцидент, про який я, як член Національної спілки журналістів України, не можу не поінформувати Вас, а в Вашій особі і всіх колег.

Мене 05 лютого 2006 року не тільки безпідставно затримали працівники міліції, обшукали, протримали добу в камері райвідділку, мов якогось бандита, вкрали мобільний телефон, але й звинуватили у вчинках, які я ніколи не чинив. Вважаю такі дії збоку працівників внутрішніх справ не тільки протизаконними, але й провокаційними.

06 лютого 2006 року суддя Подільського районного суду м. Києва Роман О.А. виніс постанову про притягнення мене до адміністративної відповідальності за ст.173 (Дрібне хуліганство) Кодексу законів про адміністративні правопорушення.

Насправді, події 5 лютого 2006 року, близько 20 години складалися наступним чином. Я мав зустріч із колегою у кафе "Франт" (Київ, вул. Костянтинівська, 21), під час якої обговорював проблеми підготовки чергової газетної статті про проблеми впровадження конституційної реформи та перебіг виборчого процесу. Оскільки була неділя, і в цей день відзначається День працівника податкової міліції, а я свого часу був нагороджений Подякою Державної податкової адміністрації України, ми випили по 100 грам коньяку „Закарпатський”. Перед тим, зранку, я алкоголю не вживав. Мій знайомий вийшов раніше, а я мав ще зустріч і залишився в кафе. Під час перебування у закладі громадського харчування, ми поводилися чемно, не висловлювалися голосно, а тим паче, не порушували громадського порядку. Звісно, що ніхто мені зауважень не робив.

Я закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Київський університет права, а тому маю уявлення про культуру поводження та знаю, як важливо дотримуватися норм поводження в суспільстві. Мені з таким розумінням важко було б чинити все те, про що йдеться у Постанові суду. Крім того, я до цього моменту завжди з повагою ставився до працівників міліції, намагався своєю професійною діяльністю допомагати їм у справі утвердження в Україні правопорядку, законності. За це навіть був відзначений Подякою міністра внутрішніх справ України.

Коли я вийшов на вулицю, щоб попрямувати на чергову зустріч (у мене було призначено на вечір ще інтерв‘ю) до метро "Контрактова", під кафе під’їхав джип із якого вийшли невідомі, що не представилися і не показали своїх службових посвідчень. Лише візуально вони нагадували бійців спецпідрозділу "Беркут". Вони, не показавши своїх посвідчень, обшукали мене і забрали моє журналістське посвідчення та посадили до автомобіля. При цьому вони поводилися грубо, нецензурно висловлювалися. На моє зауваження, що я незалежний журналіст, знаходжусь при виконанні своїх службових обов’язків і нічого протизаконного не вчинив, не реагували. Більше того, вони в глузливій формі коментували специфіку моєї професії.

Сидячи в машині, я виявив, що у мене зник мобільний телефон NOKIA 6230i. На моє повідомлення про пропажу телефону невідомі в формі працівників спецпідрозділу "Беркут" не реагували.

Мене доставили в Подільський РУ ГУ МВС України в м. Києві. Я показав свої документи, зокрема, Паспорт громадянина України та посвідчення члена Національної спілки журналістів України. На моє зауваження, що я журналіст і нічого протизаконного не вчиняв мені відповіли: "У нас тут щодня буває по десять таких журналістів".

Без пояснень, мене запроторили до камери, де я змушений був просидіти до 13 години наступного дня, коли працівники райвідділу міліції провели мене до суду.

Під час перебування у райвідділі, його працівники відмовилися прийняти у мене заяву про зникнення мобільного телефону. Попри моє прохання, моїм близьким і рідним так і не було повідомлено про моє перебування в райвідділі. Натомість працівники міліції придбали останній номер газети "Без цензури", де ще недавно я працював заступником головного редактора, та жваво коментували матеріали, вихваляючись усім, що затримали журналіста.

Близько 13 години 06 лютого 2006 року мене привели на засідання суду, де суддя розглядав, якщо я не помиляюся, цивільну справу. Під час розгляду цивільної справи, суддя раптом запитав у мене: "Хто такий Дорошенко?" Коли я підвівся, він сказав: "Ідіть досиджуйте та більше так не робіть". При цьому мені не було повідомлено про те, в якому правопорушенні я звинувачуюсь і не були вислухані мої пояснення. Після цього працівники міліції мене направили знову до Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві та закрили в камері з якої випустили лише о 20 годині 30 хвилин 06 лютого 2006 року. У камері райвідділу, яка не опалювалася, де я перебував, також знаходилися "бомжі", один із яких кашляв і казав, що у нього туберкульоз.

За добу адміністративного арешту працівники райвідділу так і не прийняли заяви про втрату мобільного телефону.

З огляду на викладене, а також у наслідок розгляду справи, № 3-2589/2006р., переконаний, що були порушені основоположні права правової держави (право на захист), зокрема, гарантовані ст. 63 Конституції України, а також ст.268, ст.271 ст. 279, ст.280 ст.281 КупАП. Крім того, як на мене, були порушені мої професійні права, гарантовані ст.6, ст.7, ст.25, ст.43 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", а також ст.7, ст.20, ст..42, ст.43 Закону України "Про інформацію". Крім того, у діях працівників міліції можна вбачати склад злочинів, передбачених ст. 364, ст.365, а в діях судді ст.367 КК України.

Мені внаслідок згаданих дій міліції та недбалого виконання свого професійного обов’язку суддею, було заподіяно не лише матеріальну, але й моральну шкоду, були порушені професійні права. Я маю намір відстоювати у цій ситуації свою правоту всіма законними методами. Тут мова йде не лише про мене, а й про багатьох наших співгромадян, які щодня потерпають від свавілля, так званих правоохоронців. Сидячі в камері добу я не побачив там жодного злочинця, або хоча б правопорушника, якого варто було б піддавати таким покаранням, як це робиться. Про це я можу стверджувати, як магістр права. У мене, як журналіста та юриста, набагато більше можливостей боротися з беззаконням, ніж у простих людей, усвідомлюючи це я і вирішив виступити проти беззаконня, яка, на жаль, є у нас ще звичним явищем.

Разом із тим, знаючи, що суперечка з правоохоронними органами у нашій країні переважно завершується не на користь журналістів (про це свідчить справа журналістів Гонгадзе, Олександрова), звертаюся до Вас із проханням підтримати мене у відстоюванні своїх особистих і професійних прав.

З повагою та найкращими побажаннями, Юрій ДОРОШЕНКО”