Муса Магомедов: Чи варто маніжитися: що насправді може зупинити російського тирана?

У червні 1945 року режисери Альфред Хічкок та Сінді Бернстайн створили фільм “Німецькі концентраційні табори”. Творці зібрали хроніки британських, американських та радянських військових операторів, які працювали у звільнених тоді таборах Майданек, Освенцим, Берген-Бельзен, Дахау та Бухенвальд. Режисери вірили: через гітлерівську пропаганду більшість звичайних німців і гадки не мала, що насправді коїться у тих таборах.  

Тих, хто не хотів дивитися кіно добровільно, - змушували. Пізніше німців з деокупованих вже територій відправляли на роботи в ті ж самі табори. Чоловіків - на тиждень, а жінок - на 5 днів. Вони мали займатися перепохованням померлих в’язнів. І доволі швидко влада почала фіксувати випадки самогубств. Одне за одним. Багато хто з німців у своїх передсмертних зізнаннях говорив саме про те, що вони навіть не уявляли дійсних масштабів жаху. Людям ставало буквально до смерті соромно. За свою владу, за власну бездіяльність, за те, що не врятували тоді жодного життя.   

Навіть за 75 років по закінченню війни німці продовжували просити вибачення перед світом за вчинений нацистами жах. Згадайте “Марш життя”, який пройшов у Києві 2010 року, коли двісті німців приїхали до столиці України, аби попросити вибачення перед родичами жертв трагедії у Бабиному Яру, їхніми нащадками. Ще у 2019 році Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр визнав всі вчинені німцями під час Другої світової війни злочини: як воєнні, так і проти людяності. Та попросив вибачення, зокрема, перед поляками. 

Німці просять вибачення, бо в більшості з них є дещо надважливе: розум, цивілізованість та освіченість. 

А от як бути у випадку з росіянами? Чи спрацював би подібний фільм із ними? Особисто я переконаний, що ні. Для усвідомлення масштабів злочинів потрібні бажання побачити ситуацію під іншим кутом, совість, сміливість та вміння брати на себе відповідальність. Нічого з цього у руських немає. 

Хіба хтось із радянських чи російських політиків бодай одним словом висловив жаль з приводу скоєних їхніми солдатами воєнних злочинів? Наприклад, за оцінками різних іноземних істориків та за даними зафіксованих ними розповідей, під час перебування радянських військ на території Німеччини (та ж сама Друга світова війна) руськими солдатами було зґвалтовано близько двох мільйонів жінок, дівчат та хлопчиків. І знаєте, як виправдовували це радянські історики? Вони пояснювали, що насильство з боку їхніх солдатів було, свого роду, “актом помсти” за такі ж самі дії німців над радянськими жінками та “через культурний шок”. Друга причина для мене особливо несумісна з логікою. Тобто, російські солдати побачили значно вищий рівень життя німців та вирішили мститися за це саме шляхом ґвалтування місцевих жінок та дітей. Перед очима одразу постають Буча, Ірпінь, Гостомель…

Сьогодні, коли десь у новосибірську “вагнерівець” у дворі школи, погрожуючи гранатою, гвалтує двох школярок, люди обурюються. Не сильно, але як вміють. Адже чого ж іще можна було від нього чекати? В країні, де зґвалтування вже давно перестало бути злочином. 

То ж, чому ми виступаємо за те, аби стерилізувати або каструвати педофілів, а російських терористів “розуміти”. Коли вже зникне та наша клята толерантність чи, швидше, навіть дурість? Адже за даними різних досліджень, понад 70% росіян пишаються тим, що їхня “вєлікая расія” напала на Україну. Ще раз: вони не просто мовчать, а відверто заявляють, що горді за дії свого недофюрера та його міньйонів. 

Мовчазний натовп багатомільйонного бидла. Вони не зміняться навіть тоді, коли їм з усіх боків підсвічувати правильний шлях. Вони звикли підкорюватись царьку та мовчки погоджуватись із будь-якими знущаннями над самими собою. Тому давайте більше ніколи та з жодним росіянином не шукати “шляхів порозуміння”. “Мышебратьев” просто зовсім не має бути на нашій землі. 

Замість сигналів про порозуміння, тиран має отримати нищівного ляпаса, після якого вже ніколи не зможе оговтатися.