Євген Магда: Про геополітичний непотизм

Куми в українській традиції можуть багато. Але відносини Володимира Путіна та Віктора Медведчука перевищують українські національні можливості.

Візит голови політради «ОПЗЖ» до резиденції Ново-Огарьово був переповненим різноманітними символами. Насамперед, це була особиста зустріч, не у форматі звичних для Путіна останнім часом відеоконференцій. Не менш важливим виглядає той факт, що зустріч Путіна та Медведчука пройшла одночасно з самітом Україна – ЄС. Це виглядає сигналом для Володимира Зеленського, прагнення якого зазирнути в очі Путіну набуває безнадійних форм. У світі, де панують символи, все виглядає просто: домовилися та зустрілися.

Багато хто вже звернув увагу на вакцінування родини Медведчуків російською вакциною проти коронавірусу SputnikV та готовність Путіна постачати її в Україну. Мовляв, до Білорусі ж будемо постачати, то і на звернення української влади відреагувати готові. Скептичне ставлення ВООЗ до якості російської вакцини Медведчука, очевидно, зупинити не в силі.

Інший акцент зустрічі в Ново-Огарьово – прохання Медведчука від імені раніше не відомої «Ліги промисловців та роботодавців» скасувати санкції проти українських підприємств, запроваджені Росією. Путін пообіцяв поговорити про це з російським прем’єром Мішустіним, і шанси на результативність такої розмови є високими. Тим більше – в контексті політичної ситуації в Україні.

Прогнозую, що протягом двох наступних тижнів тези розмови Путіна та Медведчука будуть активно транслювати підконтрольні останньому телевізійні канали з таргетуванням на виборців у південних та східних областях. Меседж простий – підтримка ОПЗЖ є шляхом до отримання вакцини від коронавірусу та відновлення роботи підприємств, які переживають непрості часи. До речі, цей інформаційний дуплет може бути дієвим.

Зауважу, що Медведчук повідомив Путіна про створення «ОПЗЖ» «Фронту боротьби за збереження історичної пам’яті» - організації, яка може стати дуже корисною Кремлю у його прагненні донести до якомога більшої кількості людей власну версію Другої світової війни. Цікаво, що на зустрічі з спікером Держдуми Володіним Медведчук говорив про парламентську складову Нормандського формату – тему для нього не нову, але більш актуальну на тлі погіршення відносин Росії з Німеччиною та Францією через отруєння Навального. Парламентський формат у даному випадку – лише імітація, проте далеко не всі звертають на це увагу. 

І формат, і тональність заяв Медведчука, за великим рахунком, викликають одне питання: чи є в Україні Служба безпеки? Якщо є, то куди дивиться друг дитинства Володимира Зеленського Іван Баканов та його підлеглі. Інших питань до репертуару Медведчука немає.