Вадим Трюхан: Путін хоче від України активів: закордонна власність СРСР - хто кому винен.

І знову ж, як і завжди, обманює і власних підданих, і весь світ.

По-перше. Насправді, Російська Федерація у 1991-му році одноосібно взяла не себе відповідальність не лише за сплату зовнішніх боргів СРСР, а й присвоїла собі всі активи СРСР, а це і золотовалютний запас, і алмазний фонд, і борги країн третього світу перед СРСР і нерухомість чисельних державних підприємств СРСР за кордоном, і нерухомість МЗС СРСР тощо. Сотні мільярдів доларів у тогочасних цінах, якщо не трильйони.

По-друге. Для того, щоб нові незалежні держави, які утворилися на теренах Радянського Союзу, не претендували на свою законну частку в спільних активах, Москва придумала ідею укладення двосторонніх угод про врегулювання питань правонаступництва стосовно боргу та активів колишнього Союзу РСР (так званий «нульовий варіант"). І більшість новостворених держав радо погодились. Адже хотіли якнайшвидше позбавитися радянського шлейфу.

Проте Верховна Рада України, після палких дебатів у пленарній залі, відмовилася ратифікувати таку угоду. Незважаючи на шалений тиск з Москви. Відповідно, вона не набула чинності і жодних зобов'язань у України передавати якесь майно чи інші активи Росії не виникло.

І по-третє. Практично все закордонне майно СРСР Росія захопила у 1991-му році у брутальний силовий спосіб. Україні лиш вдалося, в результаті тривалих перемовин і рішучим діям Посла України в Польщі Дмитра Павличка, отримати одне єдине приміщення у Варшаві.

Крім того, ті приміщення у Нью-Йорку, в яких розміщувалися, до розпаду СРСР, постійні представництва СРСР, УРСР і БРСР при ООН, так і залишилися у їхньому розпорядженні.

У 90-ті - на початку 2000-х років Україна вела дуже непрості переговори з Росією про розподіл закордонного майна МЗС СРСР. Проте вони зайшли у глухий кут. Причина банальна. І в неї є ім'я, - Владімір Владімірович Путін. Справа в тім, що він, перебуваючи на посаді заступника глави Адміністрації Президента Єльцина, особисто відповідав за інвентаризацію закордонного майна колишнього СРСР. Як наслідок, він особисто, ставши Президентом РФ, був проти передачі бодай десятка об'єктів колишнього СРСР Україні.

Водночас, Україна відмовилась надавати Росії дозволи на перереєстрацію майна колишнього СРСР, яке, фактично в результаті самозахоплення, опинилося в руках росіян.

На мою думку, прийде час, коли Україна зможе витребувати у Росії належну їй по праву частку закордонного майна СРСР. І мова йтиме не лише про нерухомість МЗС СРСР (нині МЗС РФ), а й інші активи, у тому числі зотовалютні резерви, алмазний фонд, майно державних підприємств, облігації, кредити третіх держав перед СРСР тощо.

А Путін, і його посіпаки з інформаційних військ РФ, хай і далі розповідають казки про те, як бідненьку Росію обібрали українці та інші народи, яких росіяни насправді завжди вважали і досі вважають другосортними, а вміння обібрати до нитки своїх «братів» зробили вищим пілотажем в національних масштабах.

Те, як виривали все, що можна, із незаконно, у порушення міжнародного права, захоплених біля керченської протоки українських морських суден, включаючи унітази, залишиться на совісті російської нації на вічно.

ПС. Зі стенограми засідання ВРУ, на якому у 1996-му році розглядалося питання ратифікації Угоди про «нульовий варіант»: "Тепер про об"екти закордонної власності. Нам дали такі цифри: балансова вартість в 1991 році становила 3,5 мільярда російських рублів. За даними МЗС України /з російських же джерел/, вона становить 300-400 мільярдів доларів." І це лиш верхівка айсберга. Незважаючи на чисельні звернення, російська сторона досі не надала інформації про вартість активів СРСР, які перейшли у 1991-му році Росії.