Вадим Трюхан: Росія продовжує клеяти дурня

Понад місяць світ стояв на грані великої війни. При цьому росіяни робили все, що в їх силах, для того, щоб налякати світ і створити стійке враження і в Україні, і в Європі, і за океаном, що велика війна не минуча. Питання мовляв лише в тому коли вона почнеться, звідку будуть нанесені росіянами перші удари і до яких масштабів вона розростеться.

Витрачені мільярди доларів на совання армад російських військ навколо кордонів з Україною, Спалено в трубу величезні ресурси на створення джерел нестабільності в різних регіонах України і скрізь по Європі, інформаційні війська перевершивали самих себе, створюючи все більш фантасмагоричні фейкові історії про Україну, Європу і загалом колективний Захід, а деякі російські клоуни пропагандисти договорились вже бо того, що завтра Росія знищить не лише Україну, а й Євопу і Америку разом узятих, і буде панувати всім світом монопольно. 

За замислом Україна мала вибухнути зсередини, Захід мав остаточно розклеїтися і фрагментуватися, а США, після Афганістану, мали просто мовчати в ганчірочку.

Не склалося. Ні Україна, ні колективний Захід не моргнули. Відтак Путін цю партію під назвою «Хто кого переморгає» у його великій геополітичній грі за відновлення Російської імперії 2.0 і переділ світу по російським лекалам, програв. Світ зрозумів, що він блефує, граючи на мізерах. Відповідно, була обрана модель спокійної консолідованої відповіді, яка нагадує реакцію виховательки на погану поведінку зарюмсаного злого мальчиша-плохиша в пісчниці, який намагався забрати чужу ляльку у дівчинки, а та дала йому ляпаса, і відмовилася свою іграшку віддавати. 

І що ж тепер чекає Україну, Європу і світ далі?

Судячи по тому, як останнім часом наростала дипломатична активність по всім напрямкам, далі будуть іти непрості і довготермінові перемовини на всіх рівнях. У різному темпі, з різними порядками денними, з різними суб’єктними складами. Проте місяцями, а можливо і найближчі рік-два.

При цьому на весь переговорний процес будуть впливати декілька факторів.

По-перше, сьогоднішня прес-конференція Міністра закордонних справ Лаврова показала, що Росія буде продовжувати клеяти дурня, називаючи біле чорним, а чорне білим. Програма максимум, яка там вже викристуалізувалася, - обнулити все. Мовляв, давайте забудемо старі образи, зафіксуємо status quo станом на даний момент, і будемо будувати нову справедливу систему глобальної безпеки (яка включатиме також поділ сфер впливу в Європі - примітка моя).

Найбільш характерним пасажом і сьогоднішнього публічного камінг-аута і заяв останніх днів стало посилання на Стамбульську декларацію ОБСЄ 1999-го року. За Лавровим, Захід її грубо порушує, адже в ній закладено принцип неподільності безпеки, згідно з яким «безпека одного не може зміцнюватися за рахунок іншого». При цьому він сором’язливо замовчує, що, згідно з тією ж Декларацією. Росія мала вивести свої війська з Придністров»я ще до кінця 2002-го року. Пройшло вже майже 10 років, а віз і нині там. Тобто ціна саме російським обіцянкам є нульовою. А не тим зобов’язанням, які бере на себе Захід.

По-друге, Захід продемонстрував Росії, що ціна за масштабування нею її збройної агресії проти України чи будь-якої іншої держави Європи, буде захмарна. Вперше пролунали прямі погрози ввести санкції проти перших осіб держави, у тому числі особисто Путіна, а також поставити хрест на Північному потоці 2, відключити Росію від системи SWIFT, і накласти ембарго на експорт енергоносіїв та іншої сировини, за рахунок чого Росія отримує біля 50% надходжень до бюджету.

Незважаючи на бравурні заяви, які в режимі нон-стоп звучали всі останні 8 років на російських ток-шоу, і суть яких зводилась до того, що «санкції - це благо для Росії», в Кремлі ті наслідки, які їм пообіцяли з Вашингтона і Брюсселя, сприйняли всерйоз.

Відтак, чим далі, тим Захід буде більш рішучим в питанні впровадження принципу «більше за більше». Буде Росія йти на поступки, будуть для неї видумуватися якісь пряники. А якщо ні, то наступні хвилі санкцій не забаряться.

По-третє, Україна, з кожним днем і тижнем, стає для Росії все менше «по зубам». Переозброєння, створення територіальної оборони по всій країні, поставки зброї зі США, Великої Британії, Туреччини і цілої низки інших держав світу перетворюють Україну на своєрідну «Брестську фортецю» для Путіна. Будучи вихідцем зі спецслужб, він прекрасно розуміє, що Україна зразка лютого 2014 року, чи навіть лютого 2015-го і нинішня України - це дві різні історії. Ціна за вторгнення стане непосильною для нього особисто. Через це він і зволікає з командою «фас», розуміючи, що вона може стати для нього останньою на посаді.

Україна ж буде ставати сильнішою з кожним місяцем, відтак її позиція має ставати твердішою і послідовнішою. На жодні поступки за рахунок власного суверенітету ніхто росіянам іти не буде.

Наступні ж кроки - зустріч Блінкен - Лавров, зустріч у Нормандському форматі на рівні радників у Берліні, можливі також телефонні розмови між Байденом і Путіним, на найвищому рівні у Нормандському форматі тощо.

Загроза великої війни минула, проте і шлях до стабілного миру і відновлення територіальної цілісності України буде ще довгим і тернистим.