Рубрики
МЕНЮ
0
Керівник аналітичної групи Українського центру аналітики і безпеки
Генерал-майор, кандидат юридичних наук, керівник аналітичного напряму Українського центру аналітики і безпеки
Беззаперечно, територіальний спір обох країн має свою давню історію, в якому не маю жодного бажання бути суддею. Однак, факти говорять самі за себе - Росія з 2017 року наполегливо працювала, аби помститися вірменському народу за його спробу позбутися «братньої опіки» та стати частиною цивілізованого європейського світу (аналогії з Україною очевидні). Цинічна роль Росії у минулорічному конфлікті була достатньо докладно висвітлена рівно рік потому в матеріалі УЦАБ «Россия – главный бенефициар войны в Нагорном Карабахе».
Стаття КП мала усі шанси поповнити кошик дезінформаційного сміття, яке не варто уваги, аби не два моменти. По-перше, яскрава відповідь Стешину від спікера Національних Зборів Вірменії Алена Сімоняна: «Вірменське суспільство має розуміння, що Росія здала Карабах». Ці слова – перше відкрите визнання зухвалості Москви по відношенню до народу Вірменії з вуст національного політика такого рівня, причому зроблене у публічній площині. Сміливе і чесне, без оглядки на чисельну проросійську 5-ту колонну в Єревані, яка сьогодні рветься до влади в країні за підтримки брехливої російської пропаганди (і знову аналогії з Україною очевидні). Маю надію, що це зізнання запустить у вірменському суспільстві процес осмислення підступності Кремля у взаємовідносинах з Єреваном.
Але чи готове сьогодні вірменське суспільство до цієї правди? Чи готове воно сприймати таку правду, яка може чіпляти його національну гординю? Правду про так званих «вірменських добровольців з Донбасу», яких Єреван марно чекав у найзапекліші дні боїв у Нагірному Карабасі, які насправді є військовими злочинцями на кошторисі спецслужб РФ? І саме в цьому другий цікавий аспект статті «Комсомольської правди».
Журналіст Стешин відверто маніпулює, коли пише, що «поток армянских добровольцев в Карабах не пошел из-за того, что накануне Ереван принял закон о наемничестве». Ці слова - майже пряме цитування заяви так званого «председателя союза добровольцев Донбасса», а за сумісництвом – генерал-майора ФСБ Олександра Бородая від 20 жовтня минулого року. Брехня «Комсомольської правди» легко викривається. У жовтні минулого року Єреван лише офіційно приєднався до Міжнародної конвенції ООН 1989 року «Про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців» (до речі, РФ вже 30 років відмовляється від її ратифікації). І це при тому, що кримінальна відповідальність за найманство закріплена у статті 395 Кримінального кодексу (КК) Республіки Вірменія ще в далекому 2003 році. Тому, не було ніякої нової законотворчості, тільки ратифікація.
Далі. Навіть діюча редакція статті жодним чином не заважала «потоку армянских добровольцев в Карабах». В умовах збройного конфлікту в Нагірному Карабасі термін «найманець» на громадян Вірменії взагалі не поширюється, адже так виписано у КК цієї країни. Та головне, стаття про найманство у Вірменії «не працює», так само, як і в Україні. Нажаль, але офіційний Єреван з 2014 року скрізь пальці споглядає за власними громадянами, включаючи осіб з подвійним громадянством Вірменії та РФ, а також представників вірменської діаспори, яких масово вербує ФСБ для участі у бойових діях на території інших країн. Жодна така особа і досі не притягнута до кримінальної відповідальності, більш того – жоден навіть ніколи не затримувався вірменськими правоохоронцями, хоча прізвища понад ста з них містяться у відкритій базі сайту «Миротворець».
Так, їх дійсно не було у Вірменії під час минулорічної війни за Нагірний Карабах, але як до, так і після неї найманці абсолютно спокійно приїздили до Єревану, Ґюмрі та Степанакерту для «відпочинку» після «ратної праці» в Україні, а з кінця 2015 року - й в інших країнах (викладаючи відповідні фото у соцмережах).
У період з жовтня 2017 року по травень 2019 року Служба безпеки України опублікувала понад 20 інформаційних матеріалів щодо злочинної діяльності позаштатного підрозділу російської військової розвідки ПВК «Вагнер» та оприлюднила дані декількох сотень найманців, у т.ч. громадян Вірменії. Так, були названі Грачян Г.Х. та Агаронян С.І., які загинули в Сирії у лютому 2018 року під час так званого наступу «повара Путіна» Євгена Пригожина. Варто згадати і Киракосяна Артура Олександровича (Сашаєвича), який є одним із підозрюваних у вбивстві у Центральноафриканській республіці російських журналістів О.Джемаля, О.Расторгуєва та К.Радченка.
За останні два роки експертами «Українського центру аналітики і безпеки» які продовжують напрацювання СБУ, встановлено персональні дані ще десятьох найманців з вірменським корінням, причетних до злочинів ПВК «Вагнер» в Україні, Сирії, Судані, Лівії та ЦАР.
Алванян Гарик Багдасарович | 28.10.1985 |
Егиян Артур Валерійович | 28.11.1973 |
Умбреян Арутюн Гайкович | 13.10.1989 |
Саркисян Месроп Арташевич | 27.02.1987 |
Оганнисян Рустам Майонович | 10.08.1966 |
Геворкян Алексан Норикович | 18.06.1963 |
Габриелян Віталій Меликсетович | 10.10.1967 |
Хосровян Артак Вагинакович | 29.02.1988 |
Восканьян Олександр Суренович | 20.04.1994 |
Мангасарян Самсон Гарикович | 17.06.1976 |
Тільки у листопаді цього року було ідентифіковано ще двох бійців «Вагнера» з числа вихідців з Вірменії (Петросяна Аліка, 27.09.1989, та Оганнісяна Едуарда, 05.08.1968), які відкрито хизуються власними фото зі зброєю, зробленими в Україні та Лівії:
Є усі підстави констатувати, що «потік» до Нагорного Карабаху російських бойовиків з числа громадян Вірменії та представників вірменської діаспори зупинив зовсім не страх перед Законом своєї Батьківщини. Безумовно, якусь роль у придушенні «патріотичного імпульсу» (або кіплінгівського «голосу крові») відіграло розбещення найманців грошима, які російські спецслужби щедро платять за виконання злочинних наказів Кремля у таємничих війнах по всьому світу. От тільки оплачувати участь у бойових діях в Нагорному Карабасі на боці Вірменії ФСБ точно не збиралась. Більш цього, саме офіцери цієї спецслужби на чолі із Бородаєм поставили заслон на шляху «потоку добровольців з Донбасу» до лав вірменських військових підрозділів, залякуючи охочих кримінальною відповідальністю за найманство, але - за законами Росії. Саме про це свідчить накопичений УЦАБ масив даних про членів ПВК «Вагнер», у т.ч. коментарі самих бойовиків у соціальних мережах. Москва свідомо позбавила Єреван допомоги, адже це було однією із складових її плану з примушення вірменського народу схилитися на колінах перед «старшим братом».
Визнання зухвалості Росії є лише першим кроком до відновлення вірменської національної гідності. Другий - не менш важкий, але й не менш важливий: притягнення до кримінальної відповідальності тих представників свого народу, які вірою та правдою служать спецслужбам РФ, у т.ч. вірменських найманців в Україні, Сирії, Судані, Лівії та інших країнах. Хай це буде заочне засудження, але воно має бути публічним. Чи готовий Єреван до цього?
На заставці: паспорти вірменських найманців ПВК «Вагнер» Грачяна Геворга Хачиковича, 21.11.1980, та Агароняна Сергія Ігоровича, 10.02.1988. Останній мав подвійне громадянство, тому російський закордонний паспорт був оформлений у м. Єреван консульським відділом посольства РФ у Вірменії (МЗС РФ 37401).
Новости партнеров
Другие материалы автора
Новости