Гайдай Валентин: Щодо ймовірної відставки Залужного

Вважаю, що ситуація з можливою відставкою або заміною Залужного є занадто політизованою та сповненою низкою конспірологій, недостовірних фактів тощо. Загалом, у відставці або заміні того чи іншого командувача немає нічого надзвичайного. Скоріше, навпаки – це нормальна практика, яка нерідко застосовувалась, якщо ми подивимось на історію. Найтяжчим був 2022 рік, особливо його перша половина. Тоді і політична влада і військове керівництво продемонструвало єдність, стійкість та відповідальність. Якби тоді похитнулася центральна влада або військове командування – дійсно, це б мало негативні наслідки й для ситуації на фронті й для України в цілому. Втеча Президента або інших перших осіб держави могла деморалізувати як військовий, так і цивільних. Те ж саме можна сказати й про гіпотетичне взяття Києва росіянами – так, спростив окупантам продовжувався б, але падіння столиці сприймалось як удар в серце. Все це уже позаду. І, хоча, ситуація залишається й надалі складною, а перспективи закінчення війни – примарними, можна констатувати, що в 2022 році й політичне, й військове керівництво спрацювали, за великим рахунком, на «відмінно». Але зараз не 2022 рік. За, майже 2 роки війни назріло чимало питань як до центральної, місцевої влади, так і до військового командування. Є різні версії, чому контрнаступ у 2023 р. не відбувся. Тут є низка запитань до наших західних партнерів, але й до військового керівництва також є питання. Те, що нам пощастило з командуванням – факт. І Залужний, і Шаптала, Сирський, Наєв – дійсно бойові генерали, а не мавпи з цяцьками, як в Росії. Але це не означає, що до них не може бути питань і що вони не помиляються. Тому, повертаючись до теми можливого зняття Залужного з посади головнокомандувача, варто зробити акцент на кількох важливих питаннях. По-перше, ще раз треба наголосити на тому, що відставка головнокомандувача, як й будь-кого з інших командувачів не є катастрофою чи якимось викликом. Це не втеча, не капітуляція. Давайте пригадаємо, як в 2022 році змінили главу СБУ та генпрокурора. Тоді теж ходили різні конспірологічні чутки, які не підтвердились. По-друге, є ряд нарікань до військового керівництва – реальних дорікань та питань, а не бруду, який ллють на Залужного окремі політичні діячі. До таких дорікань можна віднести й ситуацію з ротацією – чому певні військові з’єднання залишаються в тилу, інші два роки знаходяться на передовій без ротації? Якщо у нас реально мільйонна армія, чому безпосередньо участь в бойових діях беруть участь близько 150 тисяч особового складу і, знову ж таки, без ротації? Що з операцією на лівому березі Херсонщини, де наші плацдарми існують вже півроку, але значних досягнень ми не маємо, водночас втрачаючи особовий склад та техніку? По-третє, на сьогодні немає чіткого плану дій на цей рік. Безумовно, конкретні плани – це військова таємниця, але до суспільства необхідно донести хоча б базові напрямки стратегії на цей рік: глуха оборона, новий контрнаступ, і оборона і наступ водночас? Чіткого плану немає й щодо мобілізації. І, по-четверте, якщо Залужний дійсно йде в політику або, якщо на нього роблять ставку певні політичні кола, то бути політиком й головнокомандувачем одночасно – неможливо та, навіть, шкідливо. Українці й без цього неодноразово були заручниками великих політичних ігор між владою та опозицією, центральною та регіональною владою, а в умовах війни політизація військового керівництва – взагалі є небезпечною. Тому, резюмуючи, думаю не треба максимально знизити пристрасті, які на сьогодні є в частини суспільства щодо відставки Залужного. Він вже увійшов в історію, як й інші командувачі та герої російсько-української війни. Найважчі часи, коли Київ тримався на волоску, коли був страх і нерозуміння майбутнього – позаду. Україна зберегла свою незалежність і тепер треба робота над помилками, виправлення цих помилок та напрацювання реальної покрокової стратегії на цей рік.