Вадим Трюхан: Закавказзя. Війні кінець. Хай живе війна!

1. Сергій Лавров, з папірця, сухо зачитав зміст домовленостей, розпочавши з того, що вони досягнуті у відповідь на звернення Владіміра Путіна і відповідно до домовленостей президентів Азербайджана та Росії і прем’єра Вірменії.

Текст домовленостей такий:

«Сторони погодили нищенаведені  кроки:
1) оголошується про припинення вогню з 12.00 10.10.2020 в гуманітарних цілях для обміну військовополоненими і іншими утримуваними особами та тілами загиблих, при посередництві та відповідно до критеріїв Червоного Хреста;

2) конкретні параметри режиму припинення вогню будуть узгоджені додатково;

3) Азербайджан і Вірменія, за посередництва співголів Мінської групи ОБСЄ, на основі базових принципів урегулювання, починають субстантивні  переговори з метою якнайшвидшого мирного врегулювання;

4) сторони підтверджують незмінність формату переговорного процесу.»

На перший погляд, - перемога! Кінець війні. Справа за дипломатами.

Проте насправди все инакше. Адже не все так просто. Диявол, як завжди, виявився в деталях. Мало того, що бойові дії практично не припинялися весь час до моменту початку перемир’я. Так обидві сторони ще й почали звинувачувати одна одну в зриві домовленостей буквально через декілька хвилин після того, як воно (перемир’я) мало б розпочатися.

Чому ж так сталося?

Причин декілька.

Перша. Жодна з воюючих сторін своїх цілей не досягла і не вичерпала своїх спроможностей продовжувати війну.

Друга. Досягнуті домовленості носять яскраво виражений рамковий характер. Адже, виходячи зі змісту 2-го та 3-го пунктів, фактично йдеться про домовленість домовлятися. 

Ба більше. Викликає здивування зміст пункту 4-го, за яким сторони підтвердили незмінність формату переговорів. І це в той час, коли саме неефективністю цього формату пояснювала свої дії одна зі сторін конфлікту. Напрошується припущення, що цей пункт придумали росіяни, щоб “застовбити” для себе ключову роль в подальшому переговорному процесі, зокрема й з огляду на нищенаведене. 

Проте всі досягнуті домовленості, як би це не прозвучало цинічно, насправді були приречені на неуспіх, ще до їхнього узгодження. Проблема в тому, що Росія - це неналежний посередник. Адже вона роками озброювала обидві ворогуючі держави, будучи союзником однієї з них. Більше того, фактично Кремль покинув на призволяще Вірменію, незважаючи на свої союзницькі зобов’язання перед нею за договором про ОДКБ, що в результаті підірвало довіру до Москви в Єревані, якщо не назавжди, то дуже надовго.

І наостанок. Як це не прикро констатувати, але колективний Захід виявився абсолютно неспроможним реагувати на кровавий конфлікт у себе під боком. В чергове. Не говорячи вже про РадБез ООН, який досі залишається єдиним уповноваженим органом, покликаним попереджати виникнення воєн та їх припиняти.