Життя в Європі: Польща. Культ польської мови, ревниві жінки і вузи без корупції

З ряду об'єктивних причин найпопулярнішим напрямком для українців, охочих працювати в Європі, є Польща. Сусідство з Україною, близька культура і мова, при цьому більш високий, порівняно з українським, рівень життя роблять свою справу. Згідно з останніми даними, на сьогоднішній день в Польщі перебуває близько мільйона трудових мігрантів з України. Сфери діяльності українців у Польщі найрізноманітніші: наші земляки працюють на польських заводах, в продуктових магазинах, збирають ролети і ставлять кондиціонери. Але є ті, хто, наприклад, знайшов себе в бізнесі і працює сам на себе, отримуючи цілком європейські умови та захист підприємництва. Крім того, найчастіше українці їдуть в ближнє зарубіжжя отримувати освіту.

Однак потрібно розуміти, що наші громадяни на чужій землі іноді стикаються з проблемами, вирішити які не так вже й просто. Саме тому портал "Коментарі" вирішив поспілкуватися з людьми, які вже освоїлися в Польщі і готові поділитися порадами з тими, хто лише подумує про еміграцію. Ми дізналися, як українці адаптуються в різних куточках цієї країни, як створюють навколо себе приємний мікроклімат і з'ясували чимало цікавих подробиць.

Варшава: "Польські жінки не люблять українок"

28-річний харків'янин Андрій Петренко переїхав до Варшави в 2017 році. Спершу він близько п'яти місяців працював на заводі, де виготовлялися запчастини для автомобілів Mercedes, Volkswagen і Volvo. А потім вступив до Варшавського політехнічного інституту, де навчається вже другий рік. Разом з тим Андрій працює продавцем в продуктовому магазині.

“Я переїхав у Польщу, тому що не знайшов стабільної роботи по своїй спеціальності в Україні. В результаті вирішив вивчити польську мову і спробувати щастя в сусідів. В моїх планах був вступ у інститут, тому знання мови було першочерговим завданням. Без нього просто ніяк", — розповідає Андрій.

Харків'янин підкреслює: незнання мови — одна з основних проблем, з якою стикаються українці, які приїжджають до Польщі. На цьому ґрунті між корінними жителями і приїжджими нерідко виникають конфронтації. Вся справа в тому, що поляки не люблять, коли з ними не розмовляють на рідній мові.

“Крім того, доволі напружене спілкування між польками, українками та росіянками. Польські жінки ставляться до наших дівчат з певною упередженістю. Думаю, це пов'язано з тим, що українки красивіші. І навіть самі поляки — чоловіки — звертають на це увагу і більше знайомляться саме з нашими дівчатками. Принаймні, у мене на заводі була така ситуація. Багато українок були звільнені з незрозумілих причин", — зазначає чоловік.

Якщо зі знанням польської мови у вас все в порядку — молодці, але на цьому випробування не закінчуються. Не менш важлива навичка, яку слід засвоїти — вміння правильно розподіляти фінанси. Приміром, не зайвим буде привчити себе раз на тиждень їздити в супермаркети і купувати їжу там, ніж харчуватися в кафе та їдальнях або ж щодня закуповувати продовольство в першому-ліпшому магазині. Так буде набагато економнішим, запевняє співрозмовник. З його слів, в середньому на продукти в тиждень буде йти 150-200 злотих (до 1200 гривень за нинішнім курсом, — ред.).

Також важливо консультуватися і вивчати відгуки перед тим, як знімати житло. Оскільки інший раз в квартирах чи кімнатах у гуртожитку вас можуть чекати сюрпризи — наприклад, поганий санітарний стан або не зовсім тактовні сусіди.

Говорячи про найбільш актуальні для трудового мігранта зарплати, Андрій Петренко зазначає, що поляки нерідко схильні заздрити сумам, які платять українцям і росіянам. Зокрема, це стосується будівельної сфери.

“Вся справа в тому, що польські підприємці, коли постає питання про те, кого брати на роботу, часто роблять вибір у бік іноземців — вони їм платять менше, ніж корінним жителям. Бувають випадки, коли попадаються люди і прямо запитують: "Якого х**на ти з України приїхав сюди?". Але зазвичай самі поляки за нас заступаються і пояснюють їм, що вони неправі. Але в цілому, життя з поляками цілком спокійне", — ділиться з нами Андрій.

За його словами, для поліпшення клімату між студентами часто проводять комунікаційні заходи. Як правило, їх влаштовують у гуртожитках. Івенти дозволяють студентам з різних країн, а також полякам, познайомитися ближче і завести дружні відносини.

На думку Петренка, у Польщі для нього є один недолік — нудьга. Причина криється в тому, що поряд немає друзів, рідних і близьких. Головним плюсом життя у Варшаві харків'янин вважає транспорт: там в будь-який час доби без праці можна дістатися з однієї точки міста в іншу. Також українця радують хороші дороги, зарплати і спокійний ритм життя.

Вроцлав: "Жодного разу не відчував агресію на ґрунті націоналізму"

А ось 25-річний дніпрянин Едуард Бондар переїхав до Вроцлава в 2014 році, щоб вступити на навчання і стати логістом. З тих пір у Польщі він знайшов друзів, дівчину, квартиру і роботу, яка приносить задоволення. У Вроцлаві хлопець живе вже більше п'яти років і повертатися в Україну не планує. Едуард взяв в іпотеку нерухомість і займається перевезеннями, заробляючи в місяць близько 4 тисяч злотих (25 тисяч гривень).

“Я поїхав у Польщу, тому що на той момент — влітку-восени 2014-го — в Україні сильно коливався курс валют, і було неясно, чи зможуть батьки допомогти оплатити навчання в Австрії або Німеччині. Тому на мій вибір вплинула тільки фінансова сторона. Тобто політична і економічна ситуація в країні на моє бажання виїхати не впливала. Я хотів поїхати ще до того, як в Україні відбулися відомі всім події", — ділиться з нами дніпрянин

Будь-які істотні складності хлопця обійшли стороною. Єдине, з чим виявилося справді непросто — з самоорганізацією і дисципліною. За його словами, освіта в Україні та Польщі різниться — за кордоном викладачі вибудували систему навчання, яка більшою мірою орієнтована на самостійне освоєння предметів.

“Навчання тут виглядає інакше, ніж у нас. Тут в університеті за тобою бігати не будуть: якщо не прийшов на заняття або щось не здав — ніхто тобі про це не нагадає, декан не прибіжить і не буде питати, з чим у тебе проблеми. Твої труднощі — це тільки твої труднощі. Вчишся в основному сам. Тільки від тебе залежить, як підготуєшся до заліків та сесії", — розповідає українець.

Близько року Едуарду знадобилося, щоб впоратися з мовними та побутовими труднощами. І, на щастя, ніяких конфронтацій з поляками у нього не траплялося.

“За весь час я жодного разу не відчув на собі агресію з боку поляків на  ґрунті націоналізму. Вже трохи більше двох років зустрічаюся і живу разом з дівчиною, а вона — полька. І якось знаходимо спільну мову", — підкреслює Бондар.

З мінусів хлопець виділяє брак дитячих садочків, а також проблеми в роботі держустанов, які займаються видачею документів іноземцям.

“Лікарні і систему охорони здоров'я в цілому можна назвати слабким місцем в цій країні. Я маю на увазі державні (умовно безкоштовні). З приватною медициною та приватними клініками все в порядку. Але і в лікарнях, і в паспортних столах неймовірні черги, а обслуговування занадто повільне", — додає українець.

Краків: "Їду в Польщу через корупцію в українських вузах"

Отримувати освіту в Польщі вирушила і 18-річна дніпрянка Катерина Самосієнко. З 14 років дівчина займалася вивченням мови, щоб згодом перебратися до Кракова. Зараз вона навчається в приватній академії, де половина студентів — українці.

"При вступі в університет вибір припав на Польщу мені хотілося спробувати щось нове. Плюс, це Європа. Тут є багато програм для студентів, які дозволяють подорожувати", — ділиться з нами Катя.

За її словами, переїзд за кордон у більшій мірі зумовлений небажанням йти в університет, в якому діють корупційні схеми.

“Мені не хотілося йти в універ і платити гроші за сесію. В Україні викладання у вузах залишає бажати кращого. При цьому, якщо вступати в хороший, приватний вуз, це буде коштувати чималих грошей. Також вплинув загальний клімат в Україні: ставлення до людей, мізерні пенсії і заробітні плати", — зазначає дніпрянка.

Не виникло у дівчини і конфронтацій з поляками і, зокрема, з польками. Українка запевнила, що не відчуває до себе якоїсь неприязні.

“Поляки можуть не звертати на нас уваги або дати зрозуміти, що спілкуватися не хочуть. Але все залежить від людей. Деякі, навпаки, йдуть назустріч і намагаються познайомитися, — каже Катерина Самосиенко. — Повертатися в Україну поки не планую. У мене в планах знайти роботу в Європі. При цьому, якщо колись в нашій країні можна буде почувати себе комфортно в матеріальному плані і уряд буде старатися для людей, а не для себе, я із задоволенням повернуся".

Раніше портал "Коментарі" писав, що влада Польщі вирішили повернути статус міста чотирьом населеним пунктам. Зміни на карті набудуть чинності з січня 2020 року.

Фото: особистий архів Андрія Петренка, Едуарда Бондаря та Катерини Самосиенко, соцмережі