Особливості національних «гідних умов»: чому половина українців живе у вічній бідності

Напевно, чимало тих, хто чув словосполучення "гідні умови життя", замислювався про розмитість і про відносність цього поняття. Як кажуть, комусь – суп рідкий, а комусь – перлини дрібні.

Тепер у всіх тих, кого турбувало питання, що конкретно в нашій країні мається на увазі під поняттям "гідні умови життя", з'явився шанс отримати відповідь на найвищому рівні. Минулого тижня відразу 142 народних депутати звернулися до Конституційного Суду з проханням розтлумачити їм поняття "гідні умови життя", які згадуються у преамбулі Конституції України.

"Підставою для цього конституційного подання є практична необхідність у роз'ясненні та офіційній інтерпретації положень абзацу 4 преамбули Конституції України, її зв'язку з іншими положеннями Основного Закону з метою з'ясування, які умови життя людини можна вважати гідними з урахуванням соціальної спрямованості економіки держави, а також, що є показником гідних умов життя в аспекті головного обов'язку держави утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина", – йдеться у зверненні депутатів.

Гідні умови життя: від економіки до філософії

Поки нардепи чекають на відповідь Конституційного Суду, ми вирішили обговорити дане питання з економістами. Виявилося, що скільки людей – стільки думок.

Так, наприклад, економіст Владислав Банків стверджує, що гідні умови життя – це можливість громадян забезпечити себе і свої сім'ї харчуванням, житлом, послугами охорони здоров'я, необхідним соціальним забезпеченням, доступом до освіти. А його колега Андрій Мартинюк додає: перераховувати всілякі матеріальні блага можна довго, але, умовно кажучи, гідні умови життя – це коли автомобіль дійсно сприймається як засіб пересування, а не як надмірність, що межує з розкішшю.

При цьому експерт Олександр Гаврутенко вважає, що "гідні умови життя" – це не стільки економічне поняття, скільки соціальне, або навіть філософське. І воно більше прив'язане до контексту суспільних взаємин, до поняття справедливості, ніж характеризує достатність і якість матеріального забезпечення людей.

"Гідне життя – це соціально-психологічний термін, – пояснює експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. – Його визначення вписується в цілі сталого розвитку країни. Гідне життя проходить у встановленні балансу між задоволенням сучасних потреб людини і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Встановлення такого балансу проходить через вирішення цілого ряду завдань і цілей подолання бідності; подолання голоду, розвиток сільського господарства; міцне здоров'я і благополуччя; якісна освіта; гендерна рівність; чиста вода і належні санітарні умови; доступна і чиста енергія; гідна праця та економічне зростання; промисловість, інновації та інфраструктура; скорочення нерівності; сталий розвиток міст і громад; відповідальне споживання і виробництво; пом'якшення наслідків зміни клімату; збереження морських ресурсів; захист і відновлення екосистем суші; мир, справедливість і сильні інститути; партнерство задля сталого розвитку. Всі ці цілі були визначені на саміті ООН у 2015 році".

Гідні умови життя: бажане і дійсне

Втім, що б не говорили економісти, українська реальність така, що до "гідних умов" нам далеко за будь-яких із запропонованих версій.

"Якщо проаналізувати статистику, ми побачимо, що в Україні близько половини населення живе від зарплати до зарплати, до вічної бідності, – говорить експерт інституту Growford Олексій Кущ. – Близько 45% живуть трохи краще і мають можливість щось відкласти, і тільки 5% українців – багаті люди, яким не страшна ніяка криза".

У свою чергу ці 45% є основою середнього класу, але, якщо розглянути цей шар суспільства докладніше, їх теж можна розділити на три частини, продовжує експерт.

Ядро середнього класу. Воно становить приблизно п'яту частину від цих 45%. Це ті люди, які мають якісь активи, що приносять їм пасивний дохід, або невеликий бізнес. Це дозволить їм і після кризи не випасти з обойми середнього класу.

Периферія. До цієї категорії відносяться четверо з десяти від тих же 45%. Вони не мають активів і накопичень, і відносяться до середнього класу тільки за рахунок високої зарплати. Зрозуміло, що втрата роботи позначається на їх матеріальному становищі катастрофічно, тому в кризу вони знаходяться на межі випадання з середнього класу.

Наслідувачі. Сюди відносяться четверо з десяти, що залишилися. "Наслідувачі" не дотягують до середнього класу ні за якими критеріями, але створюють видимість гарного життя або за рахунок кредитів, або, наприклад, за рахунок продажу квартири, отриманої в спадок від померлої бабусі. Ця категорія миттєво відсікається кризою від середнього класу, можна сказати, що криза "перемелює її на фарш". І саме ця група є ініціатором різноманітних кредитних майданів", оскільки їх рівень життя буквально обвалюється.

Інші у період кризи живуть приблизно так, як і жили: бідні звично намагаються вижити, багаті стають ще багатшими, "ядро" переживає кризу завдяки пасивним доходам, а периферія затискає витрати.

Гідні умови життя: діти, як соціальний ліфт вниз

Ще глибше в бідність українців заганяє неефективна податкова політика держави.

"Соціальні стандарти у нас розраховуються індивідуально, а це потрібно робити на домогосподарство, і також – на домогосподарство – нараховувати податки, – говорить Олексій Кущ. – Інакше виходить перекіс: наприклад, одна людина отримує високу зарплату і сплачує з неї великі податки, але при цьому на цю зарплат живе ціла сім'я – він, дружина, двоє дітей. А в іншій парі працюють обидва з подружжя, кожен з них отримує меншу зарплату і сплачує менші податки, але їх рівень життя в цілому вище, ніж у першої сім'ї. І це приклад того, наскільки неефективна податкова політика. У західних країнах платник податків може вибирати одну з декількох опцій, і платити податки як індивідуально, так і з доходів домогосподарства. Зрозуміло, що сім'ї з дітьми вибирають другий варіант, в той час як у наших співгромадян такої можливості немає".

За словами експерта, через трудову бідність, неефективну податкову політику і низьку соціальну допомогу народження дитини в Україні найчастіше стає для родини "ліфтом в соціальний підвал". Як тільки народжується дитина, витрати сім'ї ростуть, а доходи падають, тому в нашій країні народження і виховання дитини з точки зору суспільства споживання – це певна жертовність.

Гідні умови життя: "люди завжди будуть незадоволені"

Втім, незважаючи на все вищесказане, економісти радять дивитися на проблему розсудливо і не ідеалізувати західне "заможне суспільство. Адже в розвинених країнах теж є і бідні, і жебраки, і бездомні. 

Ми звикли все міряти кількісними показниками, маючи на увазі, що якщо, наприклад, практично у кожного американця є машина, значить, вони апріорі живуть краще за українців, які таким "багатством" похвалитися не можуть. Між тим, говорить Андрій Мартинюк, часто такі кількісні показники не працюють, і набагато важливіші якісні показники, що враховують конкретні умови. Наприклад, якщо говорити про ті ж автомобілі, то вони для американців життєво необхідні: у багатьох штатах навіть до магазину можна дістатися виключно на власному транспорті, не кажучи про те, що приблизно кожен 15-й американець живе в трейлері.

"Розмови про "гідні умови життя" – це просто гасла, – підсумовує президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. – У багатьох конституціях світу ці умови відзначені, але ніде не працюють. У всіх країнах світу є багаті і бідні, і цілком логічно, що бідні незадоволені своїм рівнем життя. Будь-яка влада обіцяє, що рівень життя буде підвищуватися, але в реальності дії влади рідко допомагають людям підвищувати свої доходи і рівень життя. Тому поняття "гідних умов" є саме таким поняттям, як "рай" або "комунізм" – цього ніколи не станеться. Запити людей завжди будуть рости швидше їхніх доходів, вони завжди будуть незадоволені своїм життям, а влада завжди буде продовжувати обіцяти".

Гідні умови життя: фактор "споживчого кошика" 

На думку юриста, кандидата економічних наук Віктора Гольдського, орієнтир для населення в пошуку "гідних умов життя" – це "споживчий кошик", на основі якого рахують прожитковий мінімум і індекс споживчих цін. Інші показники, такі як ВВП – це "середня температура по палаті" і на добробут простої людини вплив чинять слабкий.

"Кошик являє собою набір з декількох сотень найменувань продуктів, послуг і товарів, яких повинно вистачити людині на один рік життя. Достатньо знати, що показник не змінювався з 2000 року і навіть Верховний Суд своїм рішенням від 2018 року визнав його неспроможним і дискримінаційним. Але всупереч судовим рішенням Кабмін досі ним користується, – пояснює Гольдський. – Наприклад, дорослій людині на весь рік "дається" всього 2 кг гречки. Сир твердий людям з обмеженими можливостями не прописаний зовсім, а працездатним – не більше 3,5 кг в рік. Непрацездатним дозволено їсти тільки сир плавлений – 1,8 кг на рік. Їм також можна купувати 5 кг курятини – за весь рік!"

За продуктовими товарами ситуація виглядає дивно і дескримінаційно, зазначає експерт. На його думку, наша держава на повному серйозі вважає, що людям похилого віку та людям з обмеженими можливостями повинно вистачати 1 рулону паперу і 1 тюбика зубної пасти на рік.

"Ці приклади повинні сказати багато про що. Саме на цей "кошик" повинно вистачити мінімальної пенсії (1769 грн) і зарплати (4723 грн). Чого ще ви хочете знати про "гідність" в нашій країні? Для порівняння, європейці у цей показник включають "навіть" відвідування перукарні. А українці, на думку чиновників, повинні стригти себе самі. У країнах ЄС аналогічний показник становить приблизно 600 євро на місяць – все залежить від країни. Ціни у нас вже як в Євросоюзі, але про "європейську гідність" нам поки що мріяти, схоже, зарано", – резюмував Віктор Гольдський.