Блог

Кущ Олексій: Без альтернативи - атомна енергетика та її стратегічне значення для енергетичної безпеки України

Енергобаланс країни чітко показує, які механізми ми ще маємо для формування його на профіцитному, а не хронічно дефіцитному рівні. По-перше, ми не маємо іншого виходу, крім як знижувати роль вугільної теплової генерації. По-друге, потрібно збільшити частку атомної генерації у загальному балансі. По-третє, прискорити процес повної інтеграції нашої ОЕС із європейською ENTSO-E, зокрема за рахунок функціонування енергетичного мосту Україна – ЄС (Хмельницька АЕС – Жешув).

0

comments4835

Кущ Олексій

аналітика, економіка, фінанси

Постійний автор «Ділової столиці» та інших провідних видань, лідер рейтингів медійного цитування. Має великий досвід роботи в банках та інвестиційних компаніях. Працював начальником департаменту цінних паперів, директором іпотечного центру. Багаторічний радник президента Асоціації українських банків.

Старий енергетичний сектор України, створений ще за УРСР, завершує свій операційний цикл. Що прийде йому на заміну? Відповідь на це питання має дати новий енергетичний баланс країни.

Одні з найглибших, системних ризиків, які зараз формуються для української економіки, пов'язані з перезавантаженням базової енергетичної моделі країни як у промисловому, так і соціальному спектрах цієї проблематики.

Крім того, існуючі ризики можна розкласти і за часовим вектором: виділивши найближче майбутнє та віддаленіше.

Соціальні енергетичні ризики в Україні пов'язані з тим, що у нас спостерігаються два парадоксальні явища: з одного боку, жахлива енергетична бідність, коли понад 10 млн домогосподарств, або 40% побутових споживачів, використовують на місяць до 100 кВт-год.

З іншого боку, навіть таке мізерне споживання електроенергії у нас можливе лише на базі найнижчих у Європі тарифів.

Наразі за виконання функцій ПСО (покладання соціальних зобов'язань) щодо забезпечення населення електрикою за соціальним тарифом відповідають "Енергоатом" (85%) та "Укргідроенерго" (15%).

Але потужності атомних реакторів вимагають модернізації та продовження термінів експлуатації.

І процес реновації не вічний – рано чи пізно старі радянські реактори доведеться міняти на нові, а це мільярди доларів. Навіть десятки мільярдів.

Економічні енергетичні ризики: починаючи з оголошення незалежності ми мали дешеву електроенергію як потенційний системний елемент нашої факторної конкурентоспроможності.

Ціни на електроенергію для промисловості – це один із базових факторів успіху концепції індустріальних парків: тут важливі не лише безкоштовні та достатні за потужністю точки підключення підприємств до енергетичної інфраструктури, а й прогнозованість цін на електроенергію у горизонті планування три-п'ять років (а краще – до

10 років).

Доступна електроенергія потрібна бізнесу для здійснення якісного та адекватного бізнес-прогнозування, особливо щодо створення енергоємних виробництв.

Так зване "таргетування ринкових цін на електроенергію для промисловості" – це зовсім не вигадка планових економік, а реальність сучасних ринкових систем.

Ми не говоримо про те, що така політика реалізується в Китаї (цінова мета – 4 центи за кВт-год) або РФ (7-8 центів за кВт-год). Подібні механізми застосовувалися і в одній із найліберальніших економік світу – американській: ціль за ціною на електроенергію для промвиробництв була поставлена на рівні 4-6 центів за кВт-год.

Для досягнення цієї мети у горизонті від 5 до 20 років (за різними цілями) працює на енергетичному ринку США інструментарій Міністерства енергетики (DOE): дотації, субсидії, пільги.

Наразі понад 50% генерації в Україні припадає на "Енергоатом", тобто перспективи його розвитку визначатимуть базовий спектр і соціальних ризиків, і економічних.

З погляду розміщення продуктивних сил наш енергетичний комплекс формувався свого часу під зовсім інші параметричні дані промислового та соціального сектора, від яких зараз залишилося 60-70%.

Відповідно і сама енергетична система має бути збалансована під нові параметри базису, ось тільки зробити це в автоматичному режимі чи форматі природного відмирання зайвого не вдасться.

А ось у короткостроковому часовому інтервалі базові ризики для нас пов'язані з енергодефіцитом, в тому числі, внаслідок окупації ЗАЕС.

У структурі енергетичного балансу України приблизно 25% займає вугілля (більше половини якого імпортне).

У форматі "зеленого переходу" – це те, чим доведеться пожертвувати насамперед, тобто завдання номер один – пошук компенсатора дефіциту в енергобалансі майже на третину від загального значення.

Природний газ в енергобалансі – на рівні 20% (з часткою імпорту на рівні 10%).

Тут цілком реальні програми з нарощування видобутку власного ресурсу, але це дуже довгострокова перспектива. 

Атомна енергетика займає до 30% (важливо не плутати з часткою у генерації електроенергії).

Це і є, по суті, єдиний структурний елемент, який може забезпечувати стабільність енергетичного балансу країни найближчим часом.

Всі інші джерела: нафтопродукти/сира нафта (сукупно 15% балансу), гідроенергія (1%), сонячна, вітрова і теплова (кожна менше 1%), біопаливо (4%)– можуть оцінюватись лише як допоміжні навіть у довгостроковій перспективі.

Чим важливим є енергетичний баланс, так це тим, що він дозволяє поглянути на проблему комплексно, а не тільки в частині генерації електроенергії, адже енергетика країни – це і опалення приватних будинків, і теплова енергія для міст, і паливо для транспорту.

Енергобаланс країни чітко показує, які механізми ми ще маємо для формування його на профіцитному, а не хронічно дефіцитному рівні.

По-перше, ми не маємо іншого виходу, крім як знижувати роль вугільної теплової генерації.

По-друге, потрібно збільшити частку атомної генерації у загальному балансі.

По-третє, прискорити процес повної інтеграції нашої ОЕС із європейською ENTSO-E, зокрема за рахунок функціонування енергетичного мосту Україна – ЄС (Хмельницька АЕС – Жешув).

Паралельно з цими кроками потрібно вирішити проблему низької маневреності енергосистеми країни за допомогою добудови існуючих проектів ГАЕС та запуску сучасних акумуляторних станцій (система, що запасає електроенергію).

Зрозуміло, що потрібно розвивати й відновлювані джерела енергії, і не тільки сонячну та вітрову енергетику, а й біогазову, що базується на біомасі (солом'яна та деревна пелета).

Але суттєвий вплив цих джерел можливий лише у перспективі 20-30 років (за цей час вони подешевшають).

Але ключовий фактор вирівнювання нашого енергетичного балансу з дефіциту у профіцит – це розвиток атомної енергетики.

Для цього, перш за все, необхідно збільшити вироблення електроенергії за рахунок добудови «заморожених» атомних енергоблоків: запуск енергоблоків №3 і №4 на Хмельницькій АЕС. Цей проєкт може бути реалізований уже в найближчої перспективі.

Презентуючи Енергетичну стратегію України до 2050 року, міністр енергетики Герман Галущенко зазначив, що Україна має потенціал до 2050 року наростити потужності атомної генерації – до 30 ГВт.

Вже багато років на різних рівнях дискутується питання цієї добудови, в яку держава вже вклала суттєві кошти.

Але практичні зрушення розпочались лише з 2020 року, коли було змінене керівництво “НАЕК “Енергоатом”.

З тих пір, тема добудови атомних блоків стала однією з найбільш актуальних у програмах розвитку Компанії.

Зокрема, тему запуску енергоблоків №3 і №4 на Хмельницькій АЕС активно обстоює керівник Енергоатома Петро Котін і вказана програма врешті решт зрушила з мертвої точки: президент України Володимир Зеленський підписав два укази (у 2020 та 2021 роках), згідно з якими було передбачено ряд невідкладних заходів на законодавчому рівні, необхідних для будівництва енергоблоків № 3 та № 4 на ХАЕС.

Енергоатом на виконання указів Президента України розробив необхідні документи, які супроводжують процес розробки законопроєкту про будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС.

Зараз законопроект переданий Кабінету Міністрів України для його подальшої подачі до парламенту у рамках законодавчої ініціативи Уряду.

До законопроекту додається техніко-економічне обґрунтування «Будівництво енергоблоків №№ 3,4 Хмельницької АЕС», а також висновок з оцінки впливу на довкілля та Звіт про громадське обговорення від 01.10.2021 р.

В рамках міжнародної Конвенції Еспо Енергоатом провів процедуру транскордонної оцінки впливу проєкту будівництва енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС із зацікавленими сторонами (Австрія, Польща, Угорщина, Румунія, Молдова, Словаччина).

На сьогодні проєкт Закону «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької атомної електростанції» розроблений та перебуває у Кабінеті Міністрів  України, який приймає рішення щодо подання його у Верховну Раду України.

На жаль, з часу прийняття указа Президента, яким було визначено подання до ВРУ законопроєкту про будівництво енергоблоків Хмельницької АЕС, пройшло вже більше 3-х років, а законопроєкт все ще не направлений до парламенту.

А ресурс часу для нас зараз найбільш дефіцитний, отже зволікання тут неприпустиме.

Адже окупована не тільки ЗАЕС. Знищено Каховську ГЕС та ряд об’єктів теплової генерації.

Окуповано значну частину вітрової та сонячної генерації країни, кілька сонячних та вітровий станцій знищено окупантами.   

В цьому контексті, добудова двох атомних енергоблоків на Хмельницькій АЕС має стратегічне значення для енергетичної безпеки держави, адже це дозволить вирівняти наш енергобаланс, подолавши його хронічну дефіцитність.

Два енергоблоки потужністю 1000 МВт кожний не тільки перекриють рівень нинішнього імпорту електроенергії з ЄС, але й дозволять збільшити стелю економічного зростання нашої промисловості, яка зараз не може розвиватись внаслідок обмеження джерел електроенергії, особливо в зимовий період.

Тож урядовці не мають зволікати із прийняттям стратегічних рішень під час війни.



comments

Новини партнерів

comments

Інші матеріали автора


Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!