Алексей Буряченко: Чи зможе Зеленський скинути «радянський піджак» із Адміністрації Президента? (архівна стаття, травень 2019 року)

Із 1991 року відколи Україна проголосила про свою Незалежність український політикум намагався скинути «радянський нафталін» із державних інститутів. Намагалися, декларували, проводили багато реформ але так і не скинули. Державні інститути так і продовжують пахнути радянським минулим, яке не хоче нас ніяк відпускати. Або ми не досить прагнемо його позбутися.

Так і зараз після чергових виборів Президента України ми маємо заяви щодо перенесення Адміністрації Президента. 

Питання перенесення АП з вулиці Банкової не нове. Такі ініціативи оприлюднювали і за часів Ющенка, і в каденцію Порошенка (Ложкін, Шимків), а закінчувалися вони фактично нічим. Єдине, чим де-факто обмежилися «попередники» -- це освяченням кабінетів від «нечистої сили» та корупції, плюс розвішуванням ікон...

І цьому є цілий ряд абсолютно об'єктивних пояснень, від безпекового фактору, вартості питання до можливого зменшення ефективності роботи АП під час та після переїзду. Але з усім по порядку.

З іміджевої точки зору такий переїзд АП був би дійсно цікавим та можливо навіть ефективним рішенням, оскільки АП для людей передусім асоціюється із закритістю, таємницями, кулуарними іграми та корупцією у найвищих ешелонах влади. Також, можна пригадати, що будівля теперішньої АП будувалась для ЦК КПУ, а я глибоко переконаний, що Зеленський асоціювати себе з КПУ не має наміру.

Отже, давайте проаналізуємо усі «ЗА» та «ПРОТИ» такого переїзду.

Розпочнемо з переваг. Основна і найголовніша перевага зміни місця АП є саме іміджева складова. Парадигма приблизно така: Новий президент -- нові взаємовідносини між гілками влади -- новий формат діалогу в цілому!

І тут словосполучення «новий президент» означає не просто «новообраний президент», чи нове обличчя в політиці, а саме президент нового часу -- постіндустріальний президент, президент інформаційної епохи.

Враховуючи передвиборчу риторику Зеленського та його команди, ми можемо зробити висновок, що новообраний президент в основу свого політичного шляху поклав саме максимальну публічність та можливість двостороннього відкритого спілкування з людьми. В контексті цього, у мене є великі сумніви, що він буде ховатися за високими парканами та надійними мурами АП на Банковій.

Більше того, що він буде користуватися мережею таємних підземних переходів урядового порталу, а по питанням безпеки зв’язку є також ціла низка актуальних питань. До прикладу, хто і коли прокладали ці дроти, так-званого, захищеного спецзв’язку --спецслужби, більшість із них, ще за часів Радянського Союзу. А враховуючи це, хоча б одна людина може дати абсолютну гарантію того, що ці лінії не прослуховуються самими спецслужбами, а потім не транслюються, наприклад, до РФ? Сумніваюся.

Тому питання безпеки зв’язку та витоку інформації будуть стояти перед командою новообраного президента в будь-якому випадку.

Враховуючи вищезауважене, можемо зробити проміжний висновок. Зміна місця перебування АП -- це у будь-якому разі позитив, який дозволить оптимізувати роботу самої АП та вивести питання безпеки, в тому числі інформаційної, на якісно новий рівень. Та і  кияни, суттєве зменшення кількості урядових кортежів сприймуть однозначно позитивно.

Тепер щодо мінусів. Можливе перенесення АП із будівлі на Банковій буде нести за собою цілий ряд, як простих незручностей, так і абсолютно об'єктивних наслідків. 

Перше і основне, як на мене, це ризик блокування питання зі сторони працівників самої АП. Так, враховуючи положення КЗпП при істотній зміні умов праці зі сторони роботодавця, працівник про це має бути попереджений за два місяці і це рішення має бути схвалене відповідною профспілковою організацією. Тобто, швидка зміна кадрів та оптимізація апарату АП може бути ускладнена абсолютно об’єктивними бюрократичними процесами. І більше того, чи вистачить політичної волі новообраному президенту розпочинати свою роботу на посаді з кадрових скорочень своєї ж адміністрації, велике питання...

По-друге -- це фінансова складова питання. При будь-якій зміні розташування АП, з її поточним кадровим навантаженням, потрібно або будувати «з нуля» маленьке містечко (в Києві, або за його межами), або переносити АП в уже діючі будівлі, до прикладу в Маріїнський палац та будівлі МОЗу, що поряд, як пропонував у свій час Ющенко. В будь-якому випадку, ця дія є досить фінансово-складною, враховуючи, що бюджет 2019 року давно прийнятий і не містить такої статті видатків. 

Звичайно можна залучати інвесторів, проводити відповідні тендери і вирішити ці питання. Але ті хто мав діло з тендерами, чудово розуміють, що швидко ці питання не вирішуються. Можна прогнозувати, враховуючи юридичні аспекти справи, якщо все ж таки Зеленський піде по цьому шляху, то роботи чи по реконструкції діючих приміщень, чи по будівництву нових, розпочнуться не раніше середини 2020 року.

По-третє, цілий ряд спеціалістів зауважують про безпековий фактор, в тому числі і на випадок нанесення ядерного удару, що внутрішні (підземні) комунікації урядового кварталу дозволяють продовжувати роботу керівництва країни навіть у самі «темні часи». 

Загроза дійсно суттєва але, на мою думку, не менш важливою загрозою є тотальна міграція працездатної частини населення України через тотальну бідність, відсутність гідної оплати праці та високі ціни (в тому числі тарифи). Постає питання чи нам потрібна супер захищена будівля АП і президент в бункері, чи якісно нова політика президента з відкритою, прозорою роботою АП.

Зміна місця АП -- це не швидка перемога, це надія на зміни в державі, як і вибір людьми Зеленського! Тому тільки за допомогою публічного діалогу новообраний Президент України зможе вирішити це складне, але ціннісно-важливе питання нового формату взаємовідносин суспільства та влади.

І ще декілька концептуально-важливих питань. Адміністрація президента, в пострадянських країнах, завжди відігравала ключову роль у взаємовідносинах усіх гілок влади, хоча з точки зору провідних світових практик та враховуючи принцип «стримування та противаг» -- це їй абсолютно не притаманно. Теперішня АП має важелі прямого та опосередкованого впливу на усі гілки влади (законодавчу, виконавчу та судову), більше того, вона ще має вплив на прокуратуру, роль якої бути незалежним органом-арбітром. 

Такий стан речей надає багато спокус до узурпації влади президентом, адже його реальні повноваження на-сьогодні значно виходять за межі повноважень передбачених Конституцією України.

У всього є наслідки і наслідком такого «крену» повноважень в бік АП є фактична відсутність в країні ідеологічних партій не лідерського типу, а як наступний наслідок засилля одноденних політичних проектів та політичне кладовище для більше 300 партій. Адже усі чудово розуміють, що приналежність до «президентської» партії надає дуже багато різноманітних політичних та фінансових можливостей, а опозиційність в політиці стає просто грою за «частину пирога» та сфери впливу. Тому ні на місцях, ні під куполом ВРУ між депутатами немає значних ідеологічних відмінностей, окрім назв політичних проектів, які вони представляють.

Враховуючи цей лірично-прагматичний відступ, не забуваємо – АП це не просто один із державних інститутів України. Це інститут, який задає тон українського політикуму, відображає філософію української державності. І якщо ми вже навіть в Конституції задекларували про європейський шлях України то можливо потрібно дійсно не намагатися, а нарешті скинути «радянський піджак» із державних інститутів. То чому не почати з АП…

- змінити назву з Адміністрації Президента України на Секретаріат Президента України.   

Ця не складна та швидка дія, яка дозволить змінити психологію працівників АП та інших політичних суб'єктів, від контролюючого та всевладного органу, до структури яка обслуговує Президента України в рамках його конституційних повноважень і не більше. А посада керівника секретаріату, погодьтесь, не викликає таких владних асоціацій, як керівник Адміністрації Президента України;

-  використати сучасну практику фронт- та бек-офісу.

Це дасть можливість ефективно розподілити обов'язки та максимально оптимізувати чисельність АП. Фронт-офіс -- для роботи з так званим, «зовнішнім полем», а бек-офіс, для виконання виключно технічної та аналітичної роботи, без можливості самостійного безпосереднього контакту з «зовнішнім полем». Дана концепція уже досить давно успішно використовується по всьому світу, а в Україні частково застосована в роботі ЦНАПів. Модель зарекомендувала себе як ефективна, з чітким розподілом ролей та мінімізацією корупційних ризиків;

- започаткувати традицію коли президент проживає або безпосередньо в адміністрації, або у спеціальній резиденції на її території. Такий принцип «служіння» президента успішно діє від США (Білий Дім), до Германії та Португалії.

Більше того, у поєднанні з моделлю використання бек-офісу, це значною мірою зменшить навантаження на фронт-офіс в якому і буде постійно перебувати президент. Зменшення корупційної складової та підвищення рівня публічності та відкритості АП -- це та мета до якої має іти новообраний президент не зважаючи на усі технічні складнощі! 

Головне – бездарно не розтринькати такий великий кредит довіри українців та надію на позитивні зміни в державі, розуміючи навіть, що вони будуть не такі швидкі як би того хотілося.