Олександр Шатхін: Чиї інтереси захищає парламент: між вимогами МВФ і реальністю української економіки

За інформацією Bloomberg, МВФ дав Україні час до кінця березня для виконання низки умов — зокрема підвищення податків і ухвалення пакету законів, необхідних для продовження фінансування. Однак парламент демонструє небажання діяти за цим сценарієм.

Більше того, відмова голосувати за відповідні законопроєкти вже набуває ознак політичного демаршу проти президента Зеленського та його уряду, які запевняють що така поведінка депутатів може фактично паралізувати роботу Верховної Ради, особливо на тлі того, що вже найближчим часом представники МВФ планують прямі зустрічі з народними обранцями. 

Втім, у цій ситуації варто звернути увагу на інший, принципово важливий аспект. Основна вимога МВФ — це не лише фіскальні зміни. Ключове питання — прозорість управління державними компаніями та державними інвестиціями. Саме тут уряд демонструє системну пасивність. І причини цього, як кажуть, зрозумілі всім: прозорість означає втрату контролю над потоками, які роками залишалися в тіні.

На цьому тлі позиція частини парламенту виглядає не просто політичним саботажем, а спробою поставити під сумнів саму логіку реформ “згори вниз”. Особливо варто відзначити роль фракції Батьківщина та окремих народних депутатів, які систематично блокують голосування. Їхня наполегливість — це, без перебільшення, прояв політичної стійкості. У ситуації, коли малий і середній бізнес опиняється під загрозою через потенційне податкове навантаження, така позиція заслуговує на повагу.

Адже йдеться не просто про цифри в бюджеті. Йдеться про тисячі підприємців, які формують економічний фундамент країни. І коли парламент відмовляється підтримувати рішення, що можуть цей фундамент зруйнувати, це виглядає як відповідальна політична дія, а не деструкція.

Сьогодні Україна стоїть перед вибором: або механічно виконувати вимоги зовнішніх партнерів, ігноруючи внутрішні ризики, або шукати баланс між реформами і збереженням економічної стійкості. І те, що цей баланс стає предметом реальної політичної боротьби — можливо, і є головною ознакою зрілої демократії.