Кущ Олексій: Енергетичний суверенітет

Як зібрати пазл енергетичної незалежності країни?

В першу чергу – сформувати енергетичну стратегію розвитку, відтіснивши з вершини економічної піраміди олігархічний вплив.

Це, значною мірою, навіть світоглядне, філософське питання.

Як змінити діалектику нашого розвитку на користь держави та суспільства?

Яким чином перенаправити потоки економічних профітів на користь єдиного вигодонабувача – українського громадянина?

Для цього, передовсім необхідно змінити рентну, корупційну модель економіки, коли олігархічні фінансово-промислові групи «сиділи на потоках», здебільшого, енергетичних.

До яких негативних наслідків це призводило?

Річні надходження рентних платежів в державний бюджет в Україні склали перед війною трохи більше 75 млрд грн.

Ця сума включає у себе ВСІ рентні платежі за використання ресурсного потенціалу країни, який за Конституцією належить народу.

Вказаний показник рентних зборів сформовано також за рахунок платежів за використання водних та лісових ресурсів.

Україна – одна за найбагатших країн Європи за природними ресурсами, але щорічний дохід держави, а отже і нас з вами, за використання надр, води та лісів, дорівнює еквіваленту декількох мільярдів доларів, тобто доходу середньої за обсягом світової видобувної компанії.

Зауважимо, що рента є соціальним еквівалентом суспільного характеру власності на корисні копалини, ліси та водні ресурси.

Суспільство делегує право на використання цих ресурсів спеціалізованим компаніям, які мають заплатити за це право грошові кошти у вигляді ренти.

На жаль, олігархічний характер користування ресурсами призвів до того, що майже 90% ренти сплачують державні компанії, такі як, наприклад, Укрнафта.

А олігархи присвоювали частину ренти собі.

Більше того, під час війни ми зрозуміли досить просту річ – саме державні компанії, незважаючи на їх певну неефективність у порівнянні із приватними, стали основою виконання суспільно необхідних функцій:

Енергоатом забезпечив електроенергією, Укрзалізниця перевозила вантажі та біженців, Укргазвидобування – поповнило підземні сховища газу, Укренерго – забезпечило транспортування електроенергії незважаючи на обстріли.

Укрнафта – після повернення в державне управління, починає робити вагомий внесок в систему паливної безпеки країни.

Але війна рано чи пізно закінчиться, що не скасовує необхідність готуватись до досить тривалого мобілізаційного формату функціонування української економіки.

І саме модель мобілізаційної економіки потребує формування сталого та надійного енергетичного суверенітету, що має проявлятись у контролі суспільства за генеруванням та використанням енергетичних ресурсів, включаючи отримання державних бюджетом справедливої ренти за використання корисних копалин.

Одним з таких кроків по створенню енергетичної стійкості України є збільшення показників видобутку нафти такими державними компаніями як Укрнафта.

До речі, в найближчий час цей потенціал має всі шанси суттєво збільшитись.

Як повідомили в Укрнафті:

"ПАТ «Укрнафта» та Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), підписали договори управління активами – корпоративними правами в статутному капіталі підприємств ТОВ «Іст Юроуп Петролеум», ТОВ «Сахалінське», ТОВ «Сіріус-1» та ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», які здійснюють видобувну діяльність на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі та на які було накладено арешт у кримінальному провадженні.

ПАТ «Укрнафта» приступить до управління активами після отримання від Антимонопольного комітету України дозволу на концентрацію, за яким ПАТ «Укрнафта» та АРМА звернулися ще 1 червня 2023 року».

Зауважимо, що «Укрнафтобуріння» займала друге місце серед приватних компаній за обсягами видобутку газу, а за обсягом видобутку нафти – була лідером серед приватників.

Ключовий актив «Укрнафтобуріння» – це отриманий від держави спецдозвіл на розробку Сахалінського родовища (Харківська область).

Розвідані запаси якого складають 15-20 млрд м куб природного газу.

Саме право на користування Сахалінським родовищем формує ринкову капіталізацію компанії на рівні декількох сотень мільйонів доларів.

До передачі в управління держави, компанія належала низці британських, кіпрських та нідерландських компаній (дані опендатабот).

Кінцевий бенефіціар визначений не був.

Згідно з даними ЗМІ, компанія опосередковано належала Ігорю Коломойському, Геннадію Боголюбову, Павлу Фуксу та Віталію Хомутинніку.

Як компанія із статутним капіталом у 296 250 гривень стала власником активів, які до війни оцінювались у 500-700 млн дол – це типова історія нашого специфічного сировинного бізнесу.

Але ключовим тут є історія, як Сахалінське родовище опинилось не у державній компанії, а у приватній.

Тобто право користування державними надрами стало головним джерелом приватної капіталізації.

Тепер цю державну політику щодо управління надрами треба змінювати докорінно.

Укрнафта як управитель переданих їй активів буде перераховувати прибуток від реалізації проекту у державний бюджет.

А Сахалінське родовище розвиватимуть не тільки як газове, але й як джерело видобутку нафти.

Формування «видобувного пулу» під управлінням державної Укрнафти дозволить їй суттєво збільшити видобуток нафти з 1,5 млн тонн до 3 млн тонн на рік, а також посідати другу сходинку після Укргазвидобування щодо видобутку природного газу.

До речі, на балансі Укрнафти згідно міжнародної системи класифікації запасів (PRMS) перебуває 24 млн тонн нафти у вигляді корисних копалин.

Причина падіння видобутку Укрнафти у минулі роки – низький коефіцієнт заміщення (30%), коли на кожну видобуту тонну нафти припадало прирощення потенційних запасів на рівні лише 0,3 тонни.

Отже необхідно підвищити співвідношення видобутку / прирощення запасів хоча б до рівня «один до одного».

Це можливо досягти лише шляхом максимальної концентрації перспективних дозволів на освоєння родовищ у портфелі провідних державних компаній, таких як Укрнафта.

І тоді суспільні природні ресурси будуть збільшувати капіталізацію саме державних компаній.

Формування видобувного потенціалу Укрнафти на новому якісному та кількісному рівнях - є наріжним каменем стратегії з розвитку компанії, яка була презентована її керівником Сергієм Корецьким.

Графік взято з книги: Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Від вогню та води до електрики [Текст] / В. І. Бондаренко, Г. Б. Варламов, І. А. Вольчин [та ін.] ; наук. ред. І. М. Карп, Ю. О. Ландау, І. Я. Сігал. - Київ : Б.в., 2013. - 264 с. - Бібліогр.: с. 258-262.