Марина Ставнійчук: Коли уряд підміняє парламент: про нові правила бронювання і критичність бізнесу

Згідно зі статтею 92 Конституції України, питання правового режиму воєнного стану є предметом виключно законодавчого регулювання. Натомість ми спостерігаємо тенденцію скорочення повноважень парламенту і розширення, по великому рахунку, свавільних повноважень уряду, коли виконавча влада постановами уряду, відомчими наказами та розпорядженнями врегульовує питання, які належать до виключних повноважень українського парламенту. Ця тенденція є вкрай негативною, і ми бачимо її вже в багатьох сферах.

Відомо, що державний бюджет України не може формуватися виключно за рахунок зовнішніх запозичень. Не можна знищувати національну економіку та національного товаровиробника бредовими ідеями, прикриваючись вимогами Ukraine Facility чи співпрацею з МВФ.

Армія повинна воювати - це безумовний пріоритет. Але армію потрібно одягати, годувати, лікувати. Потрібно забезпечувати родини військових. І цим займається українська економіка. Відтак питання розвитку української економіки має бути не меншим пріоритетом для українського уряду, чим, скажімо, наповнення фонду заробітної плати для військовослужбовців за рахунок зовнішніх запозичень. 

Що ж сьогодні випливає із постанов уряду? По-перше, фактично ігнорується конституційний принцип, відповідно до якого держава не може ухвалювати рішення, що звужують обсяг прав, свобод і законних інтересів громадян.

Критичність надавалася підприємствам на певний період часу, як правило, на рік. Виходячи з цього, кожен бізнес формував свої плани. Наприклад, аграрії засівали відповідні площі землі з огляду на те, скільки працівників заброньовано і скільки людей реально може бути залучено до роботи.

Мав би сплинути рік, і лише тоді для конкретного підприємства могли б переглядатися умови критичності. Насправді ж проходить декілька місяців, і уряд знову змінює правила.

Треба сказати, що зміни відбуваються уже не перший раз. На межі 2024–2025 років бізнес більше чотирьох-п'яти місяців перебував у стресовому стані, бо старі правила визнали такими, що не відповідають новим підходам. По суті людям сказали: всі йдуть на мобілізацію. І лише з листопада до кінця січня з'явилися хоч якісь умови надання підприємствам статусу критичності. 

Тепер ми маємо іншу ситуацію. Підприємствам надали критичність уже після ухвалення державного бюджету України на цей рік. При цьому умови щодо рівня оплати праці значно зросли — до того ж для всіх працівників підприємства, а не лише для тих, хто підлягає бронюванню.

Тобто вимоги виросли. Але при цьому уряд не вносить змін до державного бюджету, не покращує бізнес-клімат і не надає бізнесу жодних додаткових преференцій. Навпаки, і прем'єр-міністр, і міністри говорять про необхідність збільшувати податки та платежі для малого бізнесу, і знову починають на нього тиснути.

Для невеликого фермерського господарства, яке сіє, збирає врожай і забезпечує вирішення продовольчих проблем держави, виконати нові вимоги надзвичайно складно. Якщо господарство має 15-20 працівників, то це не просто певна кількість працівників — це 15-20 сімей. А фонд заробітної плати становить близько 600 тисяч гривень щомісяця. Їх, треба заробити і треба знайти. Про це в уряді ніхто не думає.

Прем'єр говорить про «водія трактора», але в Україні взагалі-то прийнято називати таких людей трактористами. Водія трактора немає. Є водій автобуса, є водій тролейбуса, але тракторист є тракторист, а комбайнер є комбайнер. Це робочі професії, яким люди навчаються, здобувають відповідну кваліфікацію. Прем'єр має знати такі нюанси. Але якщо в уряді відірвані від реальності, то вони, по великому рахунку, не розуміють проблем і тих викликів, які сьогодні стоять перед українським бізнесом, аграрним сектором і людьми, які насправді працюють.

З іншого боку. Все це відбувається на фоні того, що українська влада говорить про наміри йти до миру. Якщо ви намагаєтеся йти до миру, то чому тоді так погіршуються й ускладнюються умови мобілізації для громадян України? 

При цьому ми спостерігаємо іншу тенденцію - спроби в ході так званої реформи перекласти відповідальність за діяльність працівників ТЦК на органи внутрішніх справ. 

Ми бачимо, наскільки в умовах правового свавілля сьогодні працюють ТЦК. Ми бачимо, як уряд поступово прив'язав до мобілізаційної роботи органи місцевого самоврядування, включаючи навіть старост сіл. Ми бачимо, як до виконання функцій, які повинні виконувати ТЦК, фактично залучається Національна поліція.

Це вкрай негативно відображається на ставленні людей до органів правопорядку. Більш того, намагання Міністерства оборони перекласти на Міністерство внутрішніх справ ці повноваження виглядають непрофесійно, політично заангажовано і егоїстично. Це не можна назвати реформою.

За правопорядок відповідає Міністерство внутрішніх справ. За оборону держави — Міністерство оборони та Генеральний штаб. Вони повинні виконувати свої функції. Але негатив від діяльності ТЦК дедалі більше переноситься на Національну поліцію. Це серйозна проблема і серйозний міжвідомчий конфлікт, який свідомо чи несвідомо закладається урядом.

Натомість суспільству під виглядом реформи пропонують інформаційні конструкції: то нам розповідають про ліквідацію ТЦК, то через кілька днів пояснюють, що ТЦК залишаться, то знову з'являються нові версії і нові заяви. Усе це більше схоже на імітацію реформи, ніж на її реальний зміст.

Водночас мобілізація — це не лише питання людського ресурсу. Це питання функціонування всієї економіки. Армію потрібно забезпечувати харчуванням, одягом, технікою, логістикою, медичними ресурсами. І все це створюється українською економікою.

Саме тому будь-які рішення щодо бронювання, критичності підприємств чи мобілізаційної політики повинні ухвалюватися після серйозного аналізу їхніх наслідків для бізнесу, ринку праці та обороноздатності держави.

Натомість сьогодні бізнес і громадяни вкотре стикаються зі зміною правил посеред гри. А така невизначеність не допомагає ні економіці, ні обороні, ні довірі до державних інституцій.