Марина Ставнійчук: Про «виборчий свербіж» та політичну амнезію Михайла Федорова

Нагадаю: пан Федоров перебував у владі з 2019 року. Майже сім  років усе було чудово: питання виборів, демократичних процедур, строків та конституційних обмежень його не надто хвилювали. У грудні 2025 року він публічно запевняв, що Мінцифри онлайн-виборами не займається, адже немає законних підстав, а ризики російського втручання та підриву довіри до результатів в умовах кібервійни — надто високі.

Проте варто було у липні 2026 року втратити посаду міністра та опинитися «за бортом» виконавчої влади — як погляди кардинально змінилися! Раптом вибори під час війни стали для нього «невідкладним завданням». Коли ти при владі — вибори не на часі. Коли опинився поза грою — терміново потрібен електоральний шанс для повернення. Це банальне бажання реваншу.

Як юрист, наголошую: вибори під час дії воєнного стану за чинним законодавством провести НЕМОЖЛИВО. І це не просто «політична недоцільність», а імперативна вимога права.

• Закони України: Ч. 1 ст. 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проведення виборів Президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану. Чинний строк воєнного стану продовжено Указом Президента № 596/2026 та затверджено Законом № 4928-IX.
• Конституція України: Щодо парламентських виборів існує прямий конституційний запобіжник — ч. 4 ст. 83 Конституції продовжує повноваження Верховної Ради до обраного після скасування воєнного стану нового складу. А змінити Конституцію під час воєнного стану заборняє ч. 2 ст. 157.
• Президент і легітимність: Ч. 1 ст. 108 Конституції передбачає виконання Президентом повноважень до вступу на пост новообраного Глави держави, що виключає правовий вакуум.
• Жодних обхідних шляхів: Референдуми під час воєнного стану так само заборонені законом (Закон № 389-VIII), а Конституційний Суд України (Рішення № 14-рп/2009) чітко вказав: перенесення чи маніпуляції з виборами з підстав, не передбачених законом, є порушенням виборчих прав.

Венеційська комісія та БДІПЛ ОБСЄ у своїх висновках чітко зазначають: під час масштабних збройних конфліктів проведення демократичних виборів виключається. А Копенгагенський документ ОБСЄ вимагає не просто наявності бюлетеня, а рівних умов, безпеки, вільної кампанії та таємниці голосування.

Саме тому ЦВК у своїй Постанові № 1 від 7 січня 2026 року розглядає виключно модель ПОСЛЯВОЄННИХ виборів, зазначаючи, що старт президентської кампанії можливий не раніше ніж через 6 місяців після скасування воєнного стану.

 «ВИБОРИ В ДІЇ» — ТЕХНОЛОГІЧНА ІЛЮЗІЯ ТА ДИСКРИМІНАЦІЯ

Федоров натякає на цифровізацію виборчого процесу. Але вибори — це не відбір на «Євробаченні», де «Дія» у лютому 2024 року просто «лягла» від навантаження.

Де гарантія прав тих, у кого немає «Дії» або смартфона? Конституція гарантує право голосу громадянину України, а не власнику гаджета з інтернетом. Що робити літнім людям у селах, де немає зв'язку?

 «Дія» досі не розпізнає безліч документів, зокрема паспорти 7–8 річної давнини, часто не зчитує NFC-чіпи, втрачає зв'язок із реєстрами. В отриманні довідки це означає «спробуйте завтра», а на виборах — це пряма втрата конституційного права голосу!

Як голосуватиме боєць на «нулі»? Під загрозою ворожого обстрілу, із ризиком витоку геопозиції та під контролем командира? Це пряме порушення таємниці та вільного волевиявлення.

 ПАРАДОКС ЛЕГІТИМНОСТІ

Хто забезпечить безпеку виборчих дільниць від російських ракет? Як гарантувати реалізацію права голосу мільйонам наших біженців за кордоном та ВПО?

Якщо вже була б політична воля в того ж головного діджеталізатора країни та його грантових прихильників, то можна було напрацьовувати правові та технічні рішення в межах розробки відповідного законодавства про повоєнні вибори у робочих групах парламентської комісії, яку очолює віце-спікер Олександр Корнієнко. Але я щось нічого не чую про їх зібрання та напрацювання вже з півроку. Фактично самі ж фанати Федорова в тій комісії й заблокували вироблення законопроєкту бо “не на часі”. А зараз раптом стало “на часі”?

Проведення «іграшкових» або «цифрових» виборів без дотримання базових прав громадян — це найкоротший шлях до втрати легітимності влади взагалі. Вибори, результат яких суспільство та міжнародна спільнота не визнають через нерівний доступ і безпекові ризики, не вирішать політичну кризу, а підірвуть державу зсередини.

Політична відповідальність та оновлення влади зараз можливі й без порушення Конституції — через парламентські механізми, відставку уряду чи розширення урядової коаліції.  Але підлаштовувати Конституцію, Виборчий кодекс та виборчі права мільйонів українців під політичні амбіції ексурядовців, які раптом «згадали про демократію», опинившись без посад — це злочин проти правової держави.