Кущ Олексій: Коли запрацює ефективний діалог між владою та бізнесом?

Коли запрацює ефективний діалог між владою та бізнесом? 

Вочевидь, можна організувати досить представницькі майданчики з діалогу, вдихнути життя в інституцію омбудсмена із захисту прав підприємців. 

Можливо це навіть отримає певне визнання серед тих бізнесменів, які прийдуть на ці майданчики та їх нарешті почують. 

Але це не скасує загальносистемний трабл системи у вигляді відсутності основного принципу вільної економіки: беззаперечних прав інвестора та власника. 

Беззаперечність цього принципу визначається презумпцією невинуватості та чітким правовим механізмом захисту свої прав у суді. 

Адже будь-які спільні майданчики між владою та бізнесом, якими б корисними вони не були, не зможуть вмістити десятки тисяч підприємців. 

З точки зору зрілості європейської правової системи, все починається ще з Хартії вольностей 13 століття, яка запровадила в Англії і такі принципи: 

«Жодна вільна людина не буде оштрафована, або ув'язнена, або позбавлена володіння …. як за законом країни». 

Тобто вже сотні років тому, вищим мірилом справедливості був закон.

Саме тому, відновлення правової системи в нашій країні має стати наріжним каменем залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. 

Колись Неру в Індії сформулював своєрідне «тримурті» державно-приватного партнерства або «тріаду довіри» бізнес довіряє державі, підприємці довіряють один одному, населення довіряє бізнесу та державі. 
 

Україні вкрай необхідно вибудовувати саме системні інституції державно-приватного партнерства. 
 

Починати треба з таких понять як економічна свобода, розкутість підприємницької ініціативи, апріорний принципу беззастережного захисту прав власника/інвестора. 

І ключове тут – ніхто не може бути позбавлений свободи та майна інакше як за рішенням суду. 

Причому справедливого та чесного суду з чітким механізмом апеляцій та оскаржень. 

Це можуть бути окремі суди за британським правом у вільних економічних зонах чи створення якісної системи оскарження рішень держави у незалежних арбітражах. 

Бо інакше може бути повторена історія с компанією Паріматч, коли її було прибрано з ринку, незважаючи на проукраїнську позицію, сплату податків та донати на ЗСУ. 

По факту, жодних доказів щодо її провини досі не наведено, а пройшов майже рік. 

Може тому, що її вихід з ринку лише звільнив «комусь» досить великий та ласий ринковий сегмент. 

За цей рік, шаленими темпами зросла ігроманія, кількість зареєстрованих лудоманів збільшилась в рази. 

Кажуть українці витратили за минулий рік на азартні ігри більше ніж задонатили на ЗСУ. 

Може причина у тому, що замість системних та законослухняних гравців, таких як Паріматч на ринку з’явилась величезна кількість маловідомих фірм – одноденок? 

Адже системні гравці завжди зацікавлені у розвитку прозорого бізнесу, а «одноденні» компанії – лише у знятті «вершків» з ринку, в більшості випадків на шкоду суспільству.

Отже, логічно або пред’явити конкретні звинувачення та подати справу до суду або скасувати обмеження, накладені на Паріматч. 

А на системному рівні – прийняти відповідну конституційну декларацію стосовно гарантування державою прав і свобод бізнесу і, зокрема, закласти в цій угоді зобов’язання держави щодо лише судового позбавлення майна, виключивши будь-які позасудові форми експропріацій, крім випадків націоналізації надр та природніх монополістів. 

Створити реальну, а не позірну форму економічних свобод. Це і буде нашою цивілізаційною перемогою під час війни – не скотитись до авторитатрних практик та позаправових механізмів. 

Бо інакше системний трабл (який можна виправити) стане «фічею», яка вже є частиною системи і виправленню не підлягає.